У кліматичній політиці України є проблема, яка досі залишається в тіні дискусій про CO₂ — це викиди метану. Експерти проєкту Green Deal Ukraїna у своєму дослідженні стверджують: якщо оцінювати кліматичний вплив на 20-річному горизонті, цей газ формує понад половину короткострокового кліматичного впливу нашої країни. Тобто це не другорядна екологічна тема, а одна з найбільших "сліпих зон" української кліматичної політики.
У цьому матеріалі ЕкоПолітика розповість про унікальну можливість для України не лише швидко виконати свої міжнародні зобов’язання у сфері клімату, а й одночасно отримати суттєвий прибуток і зміцнити власну енергетичну безпеку.
Забруднювач, який може стати корисним
На відміну від багатьох інших викидів, метан має очевидну практичну цінність. Це основний компонент природного газу та енергоносій. Цей газ уже зараз можна вловити, використати й перетворити з кліматичної проблеми на ресурс. За оцінками дослідників Green Deal Ukraіnе, технічний потенціал утилізації метану в Україні становить 2,15-3,08 млрд м³ на рік. Це обсяг, який може покрити 10-15% потреби країни у природному газі.
Питання лише в тому, чи готова держава нарешті побачити у метані не статистичний рядок у звіті про парникові гази, а реальну екологічну, енергетичну й економічну можливість.
Чому метан небезпечніший, ніж здається
Хоча вуглекислий газ залишається головним довгостроковим драйвером зміни клімату, в короткостроковій перспективі метан (CН4) має значно потужніший парниковий ефект. У 20-річній перспективі його потенціал глобального потепління більш ніж у 80 разів перевищує відповідний показник CO₂.
Саме тому зниження обсягів викидів метану вважають одним із найшвидших способів пригальмувати глобальне потепління вже у найближчі десятиліття.
І тут важливо не загубитися у методології. Офіційна кліматична звітність зазвичай використовує 100-річний горизонт оцінки. У такій системі метан в Україні становить близько 27% загальних викидів парникових газів. Це вже багато, особливо якщо порівнювати з Європейським Союзом, де частка метану помітно нижча.
Але якщо подивитися на найближчі 20 років, картина змінюється радикально. Метан стає не просто одним із важливих газів, а й фактично головним чинником короткострокового кліматичного впливу нашої країни.
Частка метану в загальних викидах парникових газів в Україні, розрахована за GWP100 та GWP20
Джерело: greendealukraina.org
Що це означає на практиці?
Фактично, кожен наступний рік зволікання зі скороченням викидів метану — це втрачена можливість швидко зменшити вплив України на клімат. Не колись у далекому 2050 році, не в абстрактному "майбутньому поколінні", а в період, який уже почався і триватиме протягом найближчих двох десятиліть.
І в цьому розв'язання питання метану відрізняється від багатьох інших кліматичних проблем: людство вже винайшло та відпрацювало технології, які допоможуть ліквідувати значну частину його викидів. Це:
-
виявлення й усунення витоків;
-
модернізація обладнання;
-
збір шахтного та звалищного газу;
-
використання біогазу зі стічних вод.
Де Україна втрачає метан
Основне джерело метану в Україні — енергетичний сектор. На нього припадає приблизно 71% національних викидів CН4. Насамперед ідеться про нафтогазову галузь: видобуток, транспортування, зберігання та розподіл газу.
Викиди метану в Україні у 1990-2023 роках
Джерело: greendealukraina.org. Дані: Національний кадастр антропогенних викидів парникових газів України за 2025 рік
Українська газова інфраструктура велика, складна й далеко не нова. Значна її частина формувалася ще за радянських часів. А де стара інфраструктура, там витоки, аварійні втрати, стравлювання газу під час ремонтів, неідеальна герметичність обладнання та недостатній моніторинг.
Другий важливий складник — вугільні шахти. Метан виділяється не лише під час їхньої експлуатації, а й після закриття. Навіть затоплені або закинуті шахти можуть залишатися джерелами викидів. А війна лише погіршила ситуацію: частина шахт опинилася на окупованих територіях, частину було затоплено. Моніторинг впливу таких об’єктів на довкілля наразі обмежений або й узагалі неможливий.
Третій напрям — сектор відходів. Полігони твердих побутових відходів і системи очищення стічних вод також постійно продукують метан. В Україні вже є проєкти його збору та використання для виробництва електроенергії чи біометану — наразі функціонує близько 30 установок.
Але, попри наявні напрацювання у цій сфері, значна частина вітчизняного метанового потенціалу досі просто втрачається.
Війна зменшила викиди, та не розв'язала проблему
Після 2022 року абсолютні обсяги викидів метану в Україні справді знизилися, але радіти тут особливо немає чому. Це скорочення стало наслідком не успішної кліматичної політики, а війни та деіндустріалізації: падіння виробництва, окупації територій, руйнування промислових об’єктів, зменшення видобутку вугілля та споживання енергоресурсів.
Викиди метану в енергетичному секторі України, Норвегії та ЄС у 2014-2023 роках
Джерело: greendealukraina.org
Ба більше, війна створила нові ризики. Наприклад, пошкодження газової інфраструктури можуть призводити до аварійних викидів.
Не лише скоротити, а й використати
У дослідженні Green Deal Ukraїna технічний потенціал вилучення метану оцінюється у 2,15-3,08 млрд м³ на рік. За кліматичним ефектом це може дати скорочення 60-85 млн тонн CO₂-еквівалента щороку за стандартною 100-річною методологією. Якщо ж оцінювати короткостроковий вплив, ефект буде ще вагомішим.
За оцінками дослідників, найбільший потенціал утилізації припадає на нафтогазовий сектор — 1,3-1,8 млрд м³ на рік. Далі йдуть вугільні шахти — 0,5-0,8 млрд м³. Сміттєзвалища можуть дати ще 0,3-0,4 млрд м³, а біогаз зі стічних вод — 0,05-0,08 млрд м³. Сумарно це 10-15% від потреб України у природному газі. Для країни, яка живе в умовах війни йматак на енергетичну інфраструктуру, це точно не дрібниця.
Парадоксально, але декларуючи курс на енергетичну незалежність і скорочення імпорту газу, Україна досі мириться з тим, що частина вже наявного ресурсу втрачається через витоки та неконтрольовані викиди. Отже, країна водночас шукає додатковий газ і дозволяє частині цього газу безперешкодно потрапляти в атмосферу.
Економіка метану: не витрати, а інвестиції
Жодна масштабна модернізація не відбувається без грошей. За оцінками авторів дослідження, загальні інвестиційні потреби для реалізації метанових рішень становлять €2,4-3,6 млрд протягом 10 років із середньорічними витратами в €245-370 млн.
На перший погляд, сума велика. Але її варто порівнювати не з нулем, а з потенційною вартістю ресурсу, який можна отримати.
Вартість вилученого метану за поточних європейських цін на газ може сягати €750-1100 млн щороку. Тобто це не “екологічний податок на бізнес”, а інвестиція, яка має цілком зрозумілу економічну віддачу.
Особливо це стосується нафтогазового сектору. Виявлення та усунення витоків, модернізація обладнання, ремонт проблемних ділянок можуть окупатися швидко, адже компанія фактично перестає втрачати товарний газ. Період окупності проєктів у цьому секторі — від 1 року.
У секторах відходів і шахтних проєктів окупність може бути довшою, а стартові витрати — вищими. Але там є інші переваги: локальна генерація енергії, зменшення екологічного навантаження, розв'язання старих інфраструктурних проблем. Період окупності у цьому секторі може коливатися від 1 до 4 років.
Аналітики вказують, що внутрішня норма прибутковості (IRR) для згаданих проєктів може бути у межах 15-30%.
Вловлювання як спосіб досягти найшвидших екологічних результатів
У нафтогазовому секторі першочерговим інструментом є LDAR (Leak Detection and Repair) — це програма для виявлення, вимірювання й усунення витоків шкідливих газів. Простіше кажучи, компанії мають регулярно шукати, де саме втрачається газ, вимірювати обсяги витоків і ремонтувати обладнання. Це базова практика сучасного управління метаном.
У вугільній галузі йдеться про збір шахтного метану — як на активних, так і на закритих шахтах. Такі проєкти складніші, особливо в умовах війни й окупації частини територій, але вони важливі і з погляду клімату, і з погляду безпеки.
У секторі відходів рішенням є збір звалищного газу. Українські полігони десятиліттями накопичували органічні відходи. Вони продовжують розкладатися і продукувати метан, який можна й потрібно вловлювати.
Окремий напрям — біогаз зі стічних вод. Це менший за масштабом ресурс, але він є невід’ємною частиною комплексного підходу до скорочення викидів метану.
Тобто, наша країна не просто має проблему, а й доступний набір практичних рішень. Потрібні вимірювання, правила, інвестиції та політична воля.
Чому Україна досі не заробляє на метані
Проблема №1 — моніторинг. Значна частина обліку викидів досі базується на розрахунках і коефіцієнтах, а не на реальних вимірюваннях. Для міжнародної звітності цього може формально вистачати. Але для ефективної політики — ні.
Проблема №2 — слабкі економічні стимули. Якщо для компанії дешевше втрачати газ і сплачувати мізерні платежі, ніж інвестувати в модернізацію, вона не поспішатиме змінювати поведінку. Якщо правила не стимулюють скорочення викидів, не варто дивуватися, що скорочення не відбувається.
Проблема №3 — застаріла інфраструктура. Вона потребує значних інвестицій, а в умовах війни та дефіциту коштів пріоритет часто віддають латанню дірок, а не системній модернізації.
Проблема №4 — війна. Частина об’єктів недоступна, частина пошкоджена, частина перебуває в зоні підвищених безпекових ризиків. Це не виправдання для бездіяльності, а реальний фактор, який потрібно враховувати.
Проблема №5 — відсутність чіткого зв’язку між відбудовою та кліматичними стандартами. В Україні люблять говорити про "зелену відбудову". Але якщо у проєктах відновлення не буде конкретних вимог щодо моніторингу і скорочення метану, то "зелений" складник знову ризикує залишитися красивою презентацією для міжнародних партнерів. А презентації, на жаль, викиди не скорочують.
ЄС уже змінює правила гри
Метанова тема важлива для України ще й через євроінтеграцію. Євросоюз вже ухвалив Регламент щодо скорочення викидів метану в енергетичному секторі. Він передбачає вимоги до моніторингу, звітності та верифікації, регулярного виявлення й усунення витоків, обмеження стравлювання та факельного спалювання газу.
Україна як країна-кандидат на вступ до ЄС і одна зі сторін Енергетичного співтовариства все одно має наближатися до європейських правил. Питання лише в тому, чи зробить вона це вчасно і з користю для себе, чи знову наздоганятиме дедлайни у турборежимі.
Рання гармонізація може дати Україні перевагу. Вона підвищить довіру до українського газового сектору, покращить якість даних, зменшить ризики для торгівлі з ЄС і зробить метанові проєкти зрозумілішими для інвесторів.
Що має зробити Україна
Автори дослідження рекомендують вітчизняній владі виконати такі кроки:
-
Створити систему обліку викидів метану на основі реальних вимірювань, яка передбачає створення прозорої національної бази даних щодо таких викидів і супутниковий моніторинг для недоступних територій.
-
Реформувати фіскальні стимули та державну підтримку в енергетичному секторі. Аналітики, зокрема, пропонують запровадити окремий податок саме на метан замість нинішньої неявно визначеної ставки в категорії "Вуглеводні" та спрямовувати щонайменше 60% його надходжень на інвестиції у скорочення викидів метану, адже без зрозумілої економіки такі проєкти не стануть масовими.
-
Надавати пріоритет впровадженню заходів із найбільшим ефектом. Обов’язковою, а не опціональною практикою для нафтогазового сектору має стати застосування LDAR, а для всіх нових і реорганізованих місць захоронення твердих відходів — уловлювання звалищного газу.
-
Мобілізувати змішане фінансування для проєктів зі скорочення викидів метану. Україні потрібно отримати доступ до фондів ЄС для передвступної підготовки та відбудови, пільгового кредитування від міжнародних фінансових установ (МФУ) та випускати "зелені" облігації. Метан — саме той напрям, де екологічний ефект можна чітко порахувати, а отже, й обґрунтувати доцільність проєктів для донорів, МФУ та приватних інвесторів.
-
Інтегрувати заходи щодо скорочення викидів метану у стратегію економічного розвитку та відбудови. Якщо відновлюються газові мережі, компресорні станції, полігони, очисні споруди чи шахтна інфраструктура, на них одразу мають бути передбачені рішення для зменшення викидів.
І головне — не відкладати все на "після перемоги". Бо відбудова вже триває. Інфраструктурні рішення ухвалюють уже зараз. І якщо в них не буде метанового компонента, країна ризикує на десятиліття вперед відновити стару модель втрат.
Метан як тест на якість кліматичної політики
Кейс із цим парниковим газом наочно демонструє слабке місце української екологічної політики. Ми вміємо говорити правильні слова: "декарбонізація", "євроінтеграція", "зелена” відбудова", "енергетична безпека", "кліматичні зобов’язання". Але справжня політика починається там, де з’являються вимірювання, правила, відповідальність і гроші. Метан — саме такий тест.
Його скорочення може швидко зменшити кліматичний вплив України. Його вловлювання дасть країні додатковий газ, а моніторинг і регулювання витоків допоможуть наблизитися до стандартів ЄС. Тобто це той рідкісний випадок, коли екологічна дія, енергетична безпека й економічна логіка не конфліктують, а спільно працюють в одному напрямку.
Час перетворити проблему на можливість
Поки Україна шукає нові джерела енергії та кошти на відбудову, частина вже наявного корисного ресурсу просто втрачається. Вловлювання метану дасть змогу одночасно скоротити кліматичний вплив, зміцнити енергетичну безпеку й отримати економічну вигоду. Саме тому управління метаном має стати не другорядною екологічною темою, а одним із пріоритетів повоєнної модернізації країни.
