Чому так?

1) стосується майже всіх сфер житттєдіяльності та бізнесу;

2) "забруднювач платить" – каже головний принцип, але ніхто платити не хоче – ні бізнес, ні люди;

3) всі хочуть простих рішень, а регулювання сфери вимагає професійності та чіткого планування.

Два роки тому ми зрушили камінь з місця, прийнявши ЗУ "Про управління відходами", але попереду дуже багато роботи на різних рівнях:

По-перше, реформа це не один закон. Вона багаторівнева. Це синенргія різних секторальних законопроектів, які повинні регулювати різні потоки відходів (упаковка, електричні електронні відходи, батареї та акумулятори тощо). Жодних з них поки не прийнятий. Закон встановлює загальні норми, всі деталі регулювання повинні якісно бути викладені в підзаконці. На жаль, досі не всі акти готові відповідно до вимог ЗУ "Про управління відходами".

По-друге, планування. Переробляти відходи – дорого. Намагатися відкрити завод в кожному населену пункті – це неефективна утопія. Щоб раціонально та логічно розмістити переробну інфраструктуру, необхідно нарешті зрозуміти, скільки у нас цих відходів.

Роками держава верхньорівнево не отримувала даних "з полів" від регіонів про реальний стан. Та й на місцях не сильно рахували. Для цього Закон встановив і дозволи, і облік, і вимоги щодо різнорівневого планування.

Проте, Національний план управління відходами досі не прийнятий, Регіональні відповідно теж, до місцевих взагалі ще далеко. Чи можна починати рух з низу догори? Можна і треба, але витрачати гроші на затвердження регіональних та місцевих планів вважаю недоцільним, бо після прийняття Національного плану (чи Регіонального відповідно), необхідно буде вносити зміни.

Тому зараз лише підготовчі роботи щодо оцінки видів відходів, їх кількості, розрахунок логістики, потенційних локацій розміщення потужностей щодо оброблення відходів, організація та оптимізація необхідних операцій з відходами у громадах. Те ж саме стосується планування інфраструктури щодо захоронення відходів.

По-третє, закон не повинен бути непорушним. Це нове складне законодавство, воно повинно бути гнучким та динамічним. Необхідно вивчати практику, акумулювати інформацію про те що працює на місцях, що ні. І відповідно вносити зміни у закон, щоб він був не просто теоретичною книжкою, а практичним посібником.

От наприклад, відходи від руйнувань. Не було у нас до 2022 року такої масштабної проблеми. Закон не передбачає окремого для них регулювання. Але з початком повномасштабного вторгнення, стало зрозуміло, що необхідні окремі вимоги та порядки регулювання відходів від руйнувань, для чого власне була розроблена та прийнята Постанова 1073.

Але ж необхідно тепер вписати її в загальне законодавство, внести зміни в Закон. Дати повноваження міністерствам регулювати цей потік відходів.

Можна продовжувати говорити, і про паралізування ринку небезпечних відходів, коли насправді мета була вичистити ринок від фіктивних переробників, про складність отримання дозвільних документів та відсутність ще певної підзаконки, про те що жодний з омс досі не створив адміністратора. Але для одного посту напевне забагато).

Головне і позитивне – ми зрушили з мертвоі точки. Це не кінець, попереду багато ще роботи, але зміни в законодавстві, яке до цього не мінялося з 1998 року, викликали інтерес у громадах та бажання знаходити рішення!