Учасники конференції – не тільки офіційні посадовці. Ще й вчені, бізнесмени, активісти, журналісти. Але все ж найпершим учасником став не хто інший, як екстремальна погода. Буквально за кілька днів до початку конференції через потужні зливи Глазго затопило. Деякі вулиці пішли під воду. Залізниця працювала зі збоями. У медіа жартували – саме у таких декораціях і мають відбуватися дискусії про катастрофічні зміни клімату, аби тільки це переконало представників держав діяти активніше.
Треба сказати, що зараз – справді вирішальний момент. "Декорації" дійсно виявилися доречними. Від того, що саме встигнуть зробити держави і бізнес протягом цього десятиліття, залежить подальший розвиток людства. Якщо не вдасться зменшити темп кліматичних змін, то після 2030 року соціальні та економічні втрати будуть настільки значними, що ми це просто навіть ще не уявляємо. Ніхто у світі не здатен закритися від цієї загрози у своїх національних кордонах. І ніхто не зможе обіграти клімат завдяки політиканству.
Тому потрібно відмовитись від намагань перекласти відповідальність за кліматичні зміни на когось іншого – те, що часто практикують політики і топменеджери. Кожна держава і кожна компанія повинні зробити свій справедливий внесок у те, щоб зупинити руйнацію нашого природного середовища.
Це ж зрозумілі речі. Наприклад, ми вітаємо Декларацію лідерів про користування лісами та землею, яку ініціювала Велика Британія. Відновлення та захист лісів мають бути безумовним пріоритетом. Україна вже почала цю роботу, і за 10 років площа лісів у нашій країні зросте на 10 мільйонів гектарів. Інший важливий крок, який можна погодити саме зараз у Глазго і який ми підтримуємо, – глобальна ініціатива для зменшення викидів метану. Це один з найнебезпечніших парникових газів, і наукових досліджень на підтвердження цього достатньо.
Так, треба враховувати реальні економічні обставини кожної країни і шукати такий шлях для реалізації спільних цілей, який буде сприйматися і підтримуватися суспільствами. Але клімат не може просто зачекати – потрібні дії.
Для нас в Україні це зовсім не абстрактна розмова про негативні перспективи колись у майбутньому. Ми вже фіксуємо на своїй території значне зростання кількості лісових пожеж – через надзвичайну спеку, яка приходить все частіше і надовше. Готуємось щороку до все більш руйнівних повеней. Опрацьовуємо необхідні кроки для боротьби з опустелюванням. Держава і бізнес витрачають усе більше ресурсів для адаптації до кліматичних змін – передусім аграрного сектору, щоб гарантувати продовольчу безпеку нашого суспільства. Але чи всі держави можуть робити достатньо ефективно такі речі?
Розпад традиційного життєвого укладу в багатьох регіонах світу спровокує ще більше міграційних криз, ніж було останнім часом. Конфлікти за доступ до родючих земель та питної води можуть стати повсякденністю принаймні на декількох континентах. Різна швидкість зеленої трансформації багатих країн та країн, що розвиваються, може призвести до бурхливого зростання несправедливості у економічних відносинах між країнами, а отже і створити плодовитий ґрунт для популістичного опору кліматично відповідальній політиці.
Тому це не просто моральний обов’язок багатих країн – допомогти країнам, що розвиваються, у забезпеченні зеленої модернізації економік. Це частина глобальної технології порятунку.
Ми здатні зупинити катастрофічні кліматичні зміни, якщо усі, від кого це залежить, будуть сумлінними. Втримати глобальне потепління у межах не вище, ніж на півтора градуса Цельсія – цілком реально. Кліматична нейтральність – це також реально. Але тільки за умови, що держави світу йтимуть до цього скоординовано та відповідально.
