Екокомітет оголосив збір пропозицій до робочої редакції доопрацьованого проєкту Закону України "Про паковання та відходи паковання".
По-перше, це не проєкт закону. Це лише робочий документ, який відображає бачення окремої групи людей щодо майбутньої системи розширеної відповідальності виробника паковання в Україні. До офіційно зареєстрованого законопроєкту цьому документу ще дуже далеко.
По-друге, розкажу вам про свій досвід, що ґрунтується на роботі з напрацюванням текстів проєктів законів.
Шість років тому я підготував понад 250 правок до проєкту закону №2207-1Д "Про управління відходами". Зверну увагу лише на парочку з них:
- Запровадження брокерів і дилерів (лише мої правки пропонували це);
- Скасування "Адміністратора послуги з управління відходами".
Тоді всі мої поправки були відхилені. Але минуло шість років, і що ми бачимо? Брокери і дилери в цьому році Верховна Рада включила в Закон України "Про управління відходами", а "Адміністратора" намагаються скасувати у запропонованому документі.
Виникає логічне питання: коли сьогодні Екокомітет закликає надавати пропозиції — це реальний діалог чи просто формальна "галочка" для звіту про роботу с громадськістю? З власного досвіду скажу прямо: системні зауваження, які змінюють закон на краще, зазвичай ігноруються (можливо, врахують лише граматичні уточнення).
Але питання ще й в іншому. У рамках Комітету два роки тривало інтенсивне напрацювання консолідованої редакції законопроєкту "Про паковання і відходи паковання", який розроблявся "прозоро" та у "діалозі" з бізнесом, громадами і професійною спільнотою та іншими. Логічно, що за два роки з такою синергією між всіма зацікавленими сторонами він уже мав би бути консолідованим. Однак, як бачимо з тексту, це зовсім не так.
Враження на деякі напрацювання цього документа
В очі одразу впадають явні подвійні стандарти щодо учасників системи розширеної відповідальності виробника. На виробника та організацію розширеної відповідальності виробника покладено всі можливі зобов’язання та вимоги — від дизайну паковання до повного фінансування системи. Водночас обов’язок організації роздільного збирання відходів паковання передається органам місцевого самоврядування (ОМС), які самостійно визначають виконавця таких послуг.
При цьому до самих ОМС та визначених ними виконавців фактично відсутні будь-які чіткі вимоги. Більше того, ОРВВ зобов’язані надавати фінансову гарантію ОМС на випадок невиконання своїх платіжних зобов’язань. Натомість ОРВВ не мають симетричних механізмів впливу чи вимог до ОМС — лише обов’язок фінансувати систему. Питання щодо того, хто має інвестувати в інфраструктуру та нести за це відповідальність взагалі не вирішене. Тому не стає зрозуміло, що взагалі може запропонувати ОМС (який не є власником системи управління відходами в громаді) ОРВВ. Без встановлених чітких вимог щодо ефективності, прозорості, технічної спроможності та відповідальності ОМС або визначених ними операторів послуг створюється непрозорість, неефективне використання коштів виробників та обмеження конкуренції.
Окремо варто зазначити, що проєкт передбачає першочергове впровадження системи у громадах із населенням понад 500 тисяч осіб. Ця цифра вже фігурувала у проєкті закону "Про управління відходами", де саме для таких громад передбачалося створення "адміністратора". Очевидно, "зацікавлений" вплив залишився тим самим. Відповідно, менші громади залишаються поза системою на невизначений період і будуть змушені дуже довго чекати своєї черги.
Суспільство сподівається та очікує, що реформи у сфері управління відходами колись відбудуться і в Україні запрацює ієрархія управління відходами, роздільний збір та заводи з переробки відходів. Але закони пишуть інші. З таким підходом з боку депутатів маємо бути реалістами — на цю робочу версію проєкту закону теж не варто покладати великих сподівань.
