Відповідь на запитання "для чого нам ця система" мала б нам дати розуміння, чи буде ця система запроваджена в Україні. Причини запровадження цього інструменту в ЄС зрозумілі – це кліматична політика ЄС: і як відповідь на запит громадян, і як сигнал для ринків. Проте в Україні трохи інша ситуація і тут можна назвати дві прагматичні причини. По-перше, вступ в ЄС. Очевидно, що без запровадження СТВ ми не можемо бути в ЄС. Якщо ми хочемо через два роки бути в ЄС, СТВ треба запроваджувати вже сьогодні, не чекаючи відкриття переговорів по Главі 27, бо повноцінно вона зможе запрацювати не раніше, ніж через два-три роки з моменту її запровадження. По-друге, це СВАМ. Навіть якщо перспективу вступу посунути на 5 чи 10 років, СВАМ почне працювати вже незабаром (за 2-3 роки). Тому СТВ може бути одним із інструментів реагування на СВАМ з боку України.
Друге питання: як це зробити? Запровадження СТВ повертає нас на початок. А початком є системна кліматична політика, яка охоплює всі можливі аспекти: енергетичну стратегію, транспортну стратегію, промислову політику, якої в нас немає. Тому якщо ми хочемо, щоб СТВ сприяла розвитку країни в цілому, а не лише як галочка у виконанні вимог для вступу в ЄС, нам потрібна цілісна кліматична політика як драйвер для розвитку країни, як сигнал для зовнішніх і внутрішніх інвесторів. Побудова кліматично нейтральної економіки – єдиний перспективний шлях до розвитку, куди йдуть усі провідні економіки світу. Це також відповідь авторитарним державам, зокрема росії, яка фінансує війну за рахунок викопного палива.
Війна і повоєнне відновлення – це основні виклики, які стоять перед державою, і тому треба зрозуміти як СТВ сприятиме перемозі та повоєнному відновленню. Зрозуміло, що СТВ не доцільно впроваджувати під час війни. Проте, доцільно готуватись до цього вже зараз: запровадити усі політичні, законодавчі рамки та окремі елементи СТВ, без реального обігу коштів. Це дозволить протестувати систему, виправити усі недоліки, підготувати адміністративно-технічну базу тощо.
Коли ми говоримо про відновлення та відбудову, то проект Плану відновлення України наразі виглядає як напрацювання великої кількості робочих груп, а не як цілісний документ. Власне, якщо б питання декарбонізації та досягнення кліматичної нейтральності були покладені в основу бачення повоєнної відбудови та стали наскрізними для усіх елементів, то це б посилило кліматичну складову та закріпило вектор нашого руху у відповідності до цілей Європейського зеленого курсу з одного боку, та до визначених Україною власних зобов’язань (наприклад, економічна стратегія чи НВВ2).
Іншими словами, план повоєнного відновлення має закласти засади майбутньої кліматичної політики України. Окрім того, варто зазначити, що повоєнне відновлення та набуття членства в ЄС, включаючи відповідні реформи, є взаємодоповнюючими та нерозривними процесами.
