Так, "Європейський зелений курс" в аграрній частині посилається на оновлену стратегію "Від ферми до виделки", в українській інтерпретації – "Від лану до столу". До 2030 року ця стратегія передбачає такі важливі і складні пункти:

  • скорочення використання небезпечних пестицидів на 50%;
  • скорочення використання антибіотиків у тваринництві на 50%;
  • розширення частки органічного виробництва до 25% від загального виробництва;
  • зменшення використання добрив на 20%.

Буквально декілька цифр для розуміння, в якій системі координат перебуває Україна у порівнянні з ЄС та США. Наприклад, врожайність кукурудзи в Україні становить 7,8 т/га, в той час як у США – 11,8 т/га, а у ЄС – 8,4 т/га. Це означає, що продуктивність аграрного виробництва можна екстраполювати на інші види продукції, там приблизно аналогічна ситуація. Продуктивність аграрного виробництва в Україні від 10 % до 50 % нижча, ніж в тих країнах, які ми сприймаємо як певні орієнтири. Що стосується використання аграрних ресурсів. Якщо ми говоримо про азот, то Україна вносить (в середньому) 42 кг/га, США – 73 кг/га, ЄС – 90 кг/га. Якщо говорити про використання пестицидів, то Україна – 0,75 кг/га, США – 2,5 кг/га, ЄС – 3,1 кг/га.

Отже, ми маємо ситуацію, коли у нас продуктивність до 50% нижча, а використання ресурсів – в 2-3 рази менше. А це означає, що станом на сьогодні, в частині екологічного навантаження на довкілля, я думаю, що аграрний сектор України має вигляд досить непоганий. Судячи з цього, потрібно сформувати свою національну позицію. Переконаний, що розробка українського законодавства в рамках імплементації норм "Європейського зеленого курсу" має враховувати:

  • стан поточного розвитку аграрної галузі (як і всіх інших галузей економіки, яких це може стосуватися) і, очевидно, передбачати перехідні етапи;
  • рівень готовності українських виробників і відповідні програми державної підтримки для тих, кому вона справді потрібна;
  • визначених відповідальних осіб у органах влади, які з практики розуміються на потрібних та дієвих механізмах та інструментах реалізації заходів у рамках "Європейського зеленого курсу", а також запрошених фахівців з ЄС, які безпосередньо займались чи продовжують займатися вдосконаленням законодавства ЄС у рамках "Європейського зеленого курсу".

Така політика означає перспективу радикального оновлення законодавства євроінтеграційних законів щодо переліку зареєстрованих препаратів до 2030 року. Щоб не опинитися на узбіччі, Україна повинна надати таку можливість, зокрема через схвалення в другому читанні законопроєкту №2289, який розблоковує реєстрацію нових препаратів. Подібною буде і політика в частині контролю антибіотиків у тваринництві, законів у сфері безпечності харчових продуктів. Тут в пригоді стане схвалений нещодавно Верховною Радою закон про благополуччя тварин, який адаптує законодавство в цій сфері до європейського. Поки що не зрозуміло, чи буде показник частки органічного виробництва впливати на торгівлю з ЄС. Скоріш за все, це перспектива не найближчого майбутнього.

Для порівняння, в рамках реалізації "Європейського зеленого курсу" Європарламент вирішив, що відтепер 30% прямих дотацій фермерам спрямують на екологічні програми. Щоб отримати цю частку дотацій, фермери мають перебудувати свою модель бізнесу й мінімізувати шкоду для екології. Ще 35% аграрного бюджету в ЄС спрямують на збереження навколишнього середовища на сільських територіях. 10% від усіх земель сільськогосподарського призначення європейські парламентарі пропонують перепрофілювати під зелені насадження, невеликі водойми тощо. Тобто ця земля вже не використовуватиметься в агровиробництві. І за кожним таким рішенням стоять багатомільйонні інвестиції в модернізацію. Всього ж за 7 років Євросоюз вкладе у свій агропром 387 млрд євро. Для порівняння, в Україні вся держпідтримка АПК – 4 млрд грн на 2021 рік.

При цьому необхідні вітчизняному АПК інвестиції в рамках впровадження "Європейського зеленого курсу":

  • 2,6 млрд євро – для сталого управління (моніторингу) ґрунтами;
  • 1,4 млрд євро – для сталого управління (моніторингу) гноєм;
  • 600 млн євро – для управління лісосмугами (наразі в кадастрі інформації немає);
  • 2,2 млрд євро – для зменшення використання викопного палива с/г технікою.

З погляду реалізації "Європейського зеленого курсу" в агропромисловому секторі, наразі більше дискусійних питань якраз у контексті ролі держави. Найперше – це повноцінне (!) відновлення роботи Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Вже березень 2021 року, а юридично міністерства немає. Більше того, ключові фундаментальні функції "відібрано": всупереч ухваленим євроінтеграційним законам (зокрема, на виконання статті 64 Угоди про асоціацію України та ЄС про санітарні та фітосанітарні заходи щодо охорони тварин, зокрема визначені в Додатку 5 до Угоди), всупереч надзвичайно успішній результативній роботі з просування продукції українських сільськогосподарських виробників у країнах ЄС: молочні продукти, м’ясо птиці, яйця, рибні продукти, мед тощо; насамкінець, всупереч здоровому глузду та на догоду власним інтересам Мінекономіки "віджало" Держпродспоживслужбу.

Більше того, наразі: відбувається реанімація Санітарно-епідеміологічної служби (СЕС) "під прикриттям ковіду", ліквідація якої відбулася в 2017 році для уникнення корупційних ризиків і була позитивно сприйнята як приватним бізнесом, так і міжнародними партнерами; байдужість КМУ та бездіяльність правоохоронних органів щодо розкрадання 800 млн доларів кредиту (з 1,5 млрд дол.) в Державній продовольчо-зерновій корпорації України (ДПЗКУ) – в одній з найбільших агрокомпаній країни, і приховування її потенційного банкрутства вже восени цього року, що ляже фінансовим тягарем на всіх українців.

В підсумку, замість регулятора, який буде визначити стратегію аграрної політики на десятиріччя, у т.ч. й здійснення контролю за реалізацією заходів у рамках "Європейського зеленого курсу", агросектор отримав де-факто Міністерство землі та розподілу дотацій АПК раз на рік.

До речі, з приводу дотацій. В останні роки ми їх розподіляємо за принципом "нікого не образити, всім потроху". Без жодного економічного обґрунтування чи інвестиційної складової такої державної підтримки агросектору, а значить і без якісного розвитку галузі в майбутньому.

Тому я переконаний, що саме українські агровиробники є більш готовими як суб’єкти господарювання (зокрема технологічно), аніж держава Україна в особі деяких органів влади, у яких скоріше інтереси поточні. Тому потрібна робота щодо співпраці у діалозі агробізнесу та державних органів. Адже у таких питаннях від чиновників потрібні виважені стратегічні державницькі рішення, без яких впровадження "Європейського зеленого курсу" точно не відбудеться в інтересах українського аграрного сектору.