Про принципові позиції

Для мене є три принципові умови.

По-перше, доходи НСТВ повинні працювати на декарбонізацію та модернізацію економіки.

Це повністю відповідає європейській логіці. У ЄС держави-члени зобов'язані використовувати всі відповідні доходи від EU ETS або еквівалентну їм фінансову суму на кліматичні та енергетичні цілі. Серед напрямів прямо зазначаються промислова декарбонізація, чисті технології, CCS, енергоефективність, відновлювана енергетика та модернізація енергосистеми.

Для України це має бути не просто бюджетне правило. Потрібні прозорі фінансові інструменти, через які підприємство, що інвестує у реальне скорочення викидів, матиме доступ до співфінансування модернізації.

По-друге, НСТВ повинна бути повністю сумісною з CBAM.

Тут важливо уникати спрощеного твердження про неминучу подвійну сплату. Європейський CBAM прямо передбачає можливість врахувати вуглецеву ціну, фактично сплачену у третій країні, і відповідно зменшити кількість CBAM-сертифікатів, які необхідно здати. Але така вуглецева ціна має бути реально сплачена, належним чином підтверджена, а всі компенсації чи повернення повинні враховуватися.

Отже, українська модель повинна бути побудована таким чином, щоб сплачена в Україні вуглецева ціна могла бути безперешкодно підтверджена і врахована при визначенні CBAM-зобов'язань українських експортерів. Інакше проблема виникне не через сам факт існування НСТВ, а через несумісність двох систем.

По-третє, потрібна прозора та збалансована система управління НСТВ.

Ринок квот означатиме значні фінансові потоки, тому питання про те, хто встановлює правила, хто адмініструє систему, хто контролює ринок, хто управляє доходами і хто здійснює нагляд, не може бути другорядним. Має бути чітке розмежування функцій, незалежний контроль, аудит, публічна звітність та максимальна прозорість використання ресурсів.

Про строки запуску

НСТВ неможливо реально запустити самим фактом ухвалення закону. До появи повноцінного ринку повинні стабільно працювати моніторинг, звітність та верифікація викидів (МЗВ), реєстр, система верифікації, методики розподілу квот, механізми аукціонів, контроль ринку, правила використання доходів і достатня адміністративна спроможність держави.

Україна вже має базову систему МЗВ, а у 2025 році було відновлено її обов'язковість після воєнних послаблень. Водночас урядовий план створення НСТВ передбачає запуск першого операційного етапу, починаючи з 2028 року, а другого операційного етапу не раніше ніж через три роки після припинення або скасування воєнного стану.

Саме така поетапність виглядає значно розумнішою, ніж спроба якомога швидше перейти до повного фінансового навантаження.

Європейський досвід також показує, що системи торгівлі викидами потребують періоду навчання, накопичення якісних даних і коригування правил. Тому для України перший етап НСТВ має бути не декоративним пілотом, а реальною перевіркою всієї інфраструктури системи.

Ми повинні відповісти на дуже прості питання: чи довіряємо ми даним про викиди, чи достатньо верифікаторів, чи працює реєстр, чи зрозуміла методика розподілу квот, чи готовий бізнес планувати інвестиції на основі цих правил. Якщо відповідей немає, запуск торгівлі сам по собі не створить ринок.

Про ціну на вуглець

Україна не може просто встановити для підприємств ціну на вуглець і вважати, що декарбонізація відбудеться автоматично. Металургія, цементна, хімічна промисловість, енергетика потребують величезних капітальних інвестицій у нові технології. Якщо НСТВ забирає фінансовий ресурс із цих секторів, але не створює достатньо потужного механізму повернення коштів у модернізацію, ми отримуємо не декарбонізацію, а подорожчання виробництва.

Україні потрібна консолідована редакція законопроєкту, яка поєднає правову системність і євроінтеграційну логіку міністерського проєкту з достатньо сильними механізмами фінансування декарбонізації.

Про ризики

1. Найбільший ризик — сприймати НСТВ передусім як нове джерело бюджетних надходжень.

Це фундаментально неправильне розуміння логіки системи торгівлі викидами. Carbon pricing має змінювати економіку інвестицій, роблячи низьковуглецеві рішення конкурентнішими, а доходи системи повинні допомагати фінансувати трансформацію.

ЄС саме так і розвиває свою модель. EU ETS уже генерує десятки мільярдів євро щороку, а кошти спрямовуються до національних бюджетів на кліматичні та енергетичні заходи, Innovation Fund, Modernisation Fund та інші механізми трансформації. Станом на кінець 2025 року аукціони EU ETS принесли понад €258 млрд доходів.

Для України це особливо критично. Наші підприємства модернізуються не в тих самих умовах, що підприємства Німеччини, Франції чи Нідерландів. Ми маємо війну, зруйновану інфраструктуру, високий ризик капіталу, проблеми з логістикою та величезну потребу у відновленні основних фондів.

Тому встановити для української промисловості європейський рівень вимог, не створивши співставних інструментів фінансування переходу, означає закласти структурну нерівність.

2. Поспішність і регуляторна фрагментація.

Міністерський проєкт проходив окремий консультаційний процес у травні. Водночас у липні за дуже короткий проміжок часу у Верховній Раді з'явилися одразу три депутатські законопроєкти: №15386 був зареєстрований 7 липня, №15386-1 21 липня, №15386-2 23 липня 2026 року.

Сам факт існування альтернативних підходів не є проблемою. Проблема виникне, якщо складну економічну систему почнуть формувати як політичний компроміс між текстами без повноцінного моделювання наслідків для секторів економіки.

3. Конкурентоспроможність української промисловості.

Вуглецева ціна працює тоді, коли підприємство реально має технологічну альтернативу. Якщо альтернативи немає або капітал для неї недоступний, carbon pricing перетворюється з інструменту зміни поведінки на додаткову собівартість.

І тут для мене дуже показово, що сама Європейська Комісія у липні 2026 року пропонує наступну реформу EU ETS саме під гаслом конкурентоспроможності та економічно ефективної декарбонізації.

Тобто навіть ЄС сьогодні шукає баланс між швидкістю скорочення викидів та здатністю власної промисловості пройти трансформацію. Було б дивно, якби Україна в умовах війни вирішила, що їй такий баланс не потрібен.

4. Некоректна синхронізація з CBAM.

Нам не потрібна НСТВ, яка існує паралельно з CBAM як окремий світ. Нам потрібна така архітектура української системи, за якої сплачена українським виробником вуглецева ціна юридично, методологічно та документально працюватиме при розрахунку CBAM.

5. Довіра бізнесу до правил.

НСТВ неможливо побудувати виключно всередині державних інституцій. Підприємства є не просто об'єктами цього регулювання. Саме вони повинні інвестувати мільярди у нові технології, прогнозувати майбутню вуглецеву ціну і приймати рішення щодо модернізації активів із горизонтом у 10, 20 і більше років.

Тому дискусія з бізнесом не є поступкою промисловості чи спробою послабити кліматичну політику. Це необхідна умова того, щоб кліматична політика взагалі працювала.

Мені тут дуже близька проста аналогія: ми можемо намалювати красиву архітектуру НСТВ, але перед тим, як заселяти будинок, варто запитати майбутніх мешканців, чи не протікає дах.

Головний критерій якості законопроєкта щодо НСТВ

Він дуже простий: кожна гривня вуглецевого навантаження повинна наближати українське підприємство до декарбонізації, а не просто робити його продукцію дорожчою.

Україні потрібна НСТВ не заради самої НСТВ і не заради формального виконання євроінтеграційного зобов'язання. Нам потрібен ринковий механізм, який одночасно скорочує викиди, мобілізує інвестиції, захищає конкурентоспроможність українського виробника та наближає нашу промисловість до європейського ринку.

Якщо ми побудуємо саме таку систему, НСТВ може стати одним із головних фінансових механізмів модернізації української економіки. Якщо ж вона перетвориться переважно на новий платіж за викиди, ми формально виконаємо євроінтеграційне домашнє завдання, але економічно програємо саму ідею зеленого переходу.