Запровадження в Україні регульованого екомаркування дозволить громадянам обирати продукцію, дружню до навколишнього середовища. Якщо цей параметр буде важливим при їх виборі. На розгляді Верховної Ради перебуває відразу два законопроєкти, які мають на меті зробити так, щоб будь-які екологічні позначки на пакуванні чи етикетці реально свідчили про якісь екологічні переваги товару. Втім Проєкт Закону № 6446 та альтернативний йому законопроєкт № 6446-1 пропонують зовсім неоднакові шляхи до цієї мети.
ЕкоПолітика проаналізувала спільні риси та відмінності цих документів і знайомить своїх читачів з отриманими результатами.
Екологічне маркування має на меті інформувати споживача в стислій і доступній формі про перевірені та підтверджені екологічні характеристики або переваги об’єкта маркування. На початку 2000-х Україна запровадила ці стандарти методом тотожного перекладу до національної системи стандартизації. Екологічне маркування почало застосовуватись на українському ринку з 2003 року. На межі 21-22-го років нардепи заповзялися зробити цей інструмент досконалішим і точнішим. Принаймні, така мета заявлена в обох законопроєктах.
За достовірність, проти грінвошингу
Обидва документи декларують намір забезпечити споживачів достовірною інформацією про екологічні характеристики товарів, щоб ті могли робити обґрунтований вибір з урахуванням інтересів охорони довкілля. Інакше кажучи, щоб екологічно свідомі громадяни, купуючи товари чи послуги, могли врахувати, як їхнє виробництво відбивається на якості довкілля, що впливає на стан їх здоров’я. Про це на своїй сторінці у ФБ написав Олександр Маріковський:
"Кожен з нас має довіряти екологічній інформації про продукт і маркуванню, яке вказує на те, що виріб можна переробити чи продукт містить певний відсоток вторинної сировини, або продукт відповідає стандарту якій визначає вимоги до багатьох екологічних характеристик: ресурсозбереження, безпека, вплив на довкілля".
Підґрунтям для такої довіри має бути стандартизована система подачі інформації про екологічну складову продукту. Оператори, які заявляють про екологічність продукції, повинні обґрунтувати це відповідно до вимог національних, європейських або міжнародних стандартів. Чітке дотримання цієї вимоги допоможе уникнути ще й такої проблеми як greenwashing або “зелене окозамилювання”. Це коли виробники безпідставно заявляють про екологічні переваги своєї продукції, користуючись відсутністю належного контролю.
В обох документах передбачена можливість державної підтримки для суб’єктів господарювання, чий продукт є більш дружнім до довкілля. Обидва пропонують формувати єдиний з ЄС ринок "зелених" товарів та послуг.
Однак основний і альтернативний законопроєкти мають чимало суттєвих відмінностей і, по суті, демонструють принципово різні підходи до запровадження екологічного маркування у нашій країні.
Експерти зауважують, що основний законопроєкт не має регуляторного впливу і носить переважно уточнюючий характер. Альтернативний, натомість, вносить складні корективи в роботу органів сертифікації та операторів ринку. Зокрема, через значне підвищення ролі державних органів у регулюванні застосування екологічного маркування. За всіма ознаками альтернативний проєкт Закону є технічним регламентом, який відміняє принципи і методи застосування екологічного маркування згідно міжнародних стандартів.
Коли держави — забагато
Законопроєкт №6446-1 містить положення, згідно з яким вимоги для нанесення екологічного маркування затверджуються Кабінетом Міністрів України. Держекоінспекції надаються повноваження щодо контролю за діяльністю суб’єктів господарювання у сфері екологічного маркування. Крім того Міндовкілля отримує повноваження з визначення екологічних критеріїв та показників зменшеного впливу на навколишнє природнє середовище.
"В нашому законопроєкті надано максимальні повноваження Міністерству захисту довкілля та природних ресурсів з визначення екологічних критеріїв та показників зменшеного впливу на навколишнє середовище", — підкреслила одна з авторів Проєкту Закону, президент ГС "Органічна Україна" Олена Корогод, презентуючи цей документ на засіданні громадської ради при Міндовкіллі.
Світлана Берзіна такий "державницький" підхід вважає хибним і по суті, і за способом реалізації. Пані Берзіна є президентом Всеукраїнської громадської організації "Жива планета", експертом у сфері стандартизації, міжнародним аудитором систем управління якістю та екологічного управління та приймає участь в реалізації міжнародних проектів з питань сталого споживання та виробництва, екологічної сертифікації та маркування.
Експертка вважає, що коли б хто і мав стежити за екологічним маркуванням, то не Держекоінспекція, а Антимонопольний комітет та Держдпродспоживслужба. Надмірне ж залучення державних органів до застосування добровільного екологічного маркування, яке у усьому світі здійснюють згідно стандартів, на її думку, лише віддаляє нас від глобальних зелених ринків та євроінтеграції:
"Маркування – це ринок. Яким у нас має бути ринок згідно вимогам Світової організації торгівлі (СОТ)? Безбар’єрним. В Угоді СОТ до якої приєдналась Україна є 58 стаття, яка вказує, що держава має регулювати питання маркувань та етикеток тільки в тій частині, що стосується технічного регулювання і безпеки для здоров’я та довкілля".
Такої ж думки дотримується і президент Українського національного комітету Міжнародної Торгової Палати Володимир Щелкунов:
"Заміна міжнародних стандартів у сфері застосування добровільного маркування системою державного регулювання є неприпустимою і такою, що порушує положення Угоди щодо технічних бар’єрів у торгівлі СОТ та Угоди про асоціацію України – ЄС".
Цікаво, що Міндовкілля зовсім не прагне перебрати на себе повноваження з екомаркування. Про це на засіданні громадської ради заявив головний спеціаліст Департаменту з питань поводження з відходами та екологічної безпеки Євген Шмурак. Він повідомив, що альтернативний законопроєкт "покладає додаткові непередбачені функції на органи державної влади":
"Якщо його застосувати, це може привести до підмінювання ринкових механізмів державним регулюванням, що не є коректним стосовно таких механізмів як екомаркування".
Органічна незгода
В одному пункті основний і альтернативний законопроєкти мають протилежні позиції.
Основний законопроєкт пропонує скасувати як недоречну норму, що надає право розміщувати екологічне маркування на продуктах харчування та кормах виключно у разі, якщо така продукція була отримана в результаті органічного виробництва. Альтернативний законопроєкт вимагає таку норму зберегти.
Його автори апелюють майже виключно до нормативів Євросоюзу. Олена Корогод пояснює, що ця норма прописана у ст. 23 чинного регламенту ЄС.
Ще одна авторка альтернативного законопроєкту, експерт із законотворчості ГО "Центр законотворення та правової експертизи" Юлія Мовчан, посилається на регламент Євросоюзу 2018-848:
"Стаття 30 регламенту базується на принципі, за яким заборонено введення в оману споживачів. Введення в оману споживачів відбувається, коли наносяться будь-які написи еко- біо- або тотожні на продукцію, яка не відповідає вимогам регламенту до органічного виробництва".
Світлана Берзіна каже, що норми, вказані авторами альтернативного законопроєкту справді існують, але вони стосуються лише окремих регламентів, що не мають всезагального характеру — в законодавстві Євросоюзу такої норми немає.
Це коли говорити про формальний бік справи. По суті ж важливо, що органічна сертифікація і екологічне маркування – це абсолютно різні речі.
Не все зелене — органічне
Органічна сертифікація – це про те яким є продукт за умовами свого походження. Екологічне маркування – це про те, який вплив сам продукт та його виробництво чинить на довкілля.
Про це кажуть і закордонні, і вітчизняні експерти. Голова Ради директорів міжнародної асоціації "Nordic Swan Ecolabel” Бьорн-Ерік Ленн вважає, що органічний продукт зовсім не обов’язково є дружнім до довкілля:
"Органічне маркування — воно стосується виробництва продукту перших етапів, це можуть бути овочі чи фрукти. Але коли ви вже переробку підключаєте, готуєте, варите, тоді вже підключаються інші речі, які стосуються життєвого циклу — це споживання електроенергії, тощо. Концепт органічності не покриває все".
При цьому продукт, що не є органічним, може цілком мати якісь кращі екологічні характеристики та відповідати вимогам відповідних стандартів. Забороняти виробникові повідомити про це споживача – нелогічно.
Кому це вигідно?
Сьогодні в Україні, в законі про органічне виробництво, діє норма про екологічне маркування продуктів харчування та кормів лише у тому разі, коли вони пройшли відповідну сертифікацію. Основний законопроєкт запропонував її скасувати. Альтеративний наполягає на тому, що її слід зберегти. Світлана Берзіна каже, що автори цього другого документу мають явні мотиви для того, щоб так чинити. Більше того, вона вважає, що саме для того, аби заблокувати незалежне застосування екологічного маркування, вони й вигадали "цілком фантасмагоричну систему сертифікації з державним знаком екологічного маркування, зі створенням реєстру та з кабмінівськими екологічними критеріями".
Які мотиви? Світлана Берзіна відстежує їх за складом авторського колективу:
"Я чітко бачу, хто є авторами законопроєкту. Там представники ГС "Органічна Україна", товариства з обмеженою відповідальністю "Органік стандарт". Це організації не екологічні, перша займається лобіюванням інтересів операторів органічного ринку, як їх спілка, друга – приватний орган сертифікації, якій надає послуги з органічної сертифікації і не має акредитації як орган з оцінки відповідності в Україні. Таким чином вони вбивають осиковий кілок в розвиток добровільної екологічної сертифікації згідно з встановленими стандартами, порушують право сотень українських і зарубіжних виробників застосовувати екологічне маркування відносно сертифікованої продукції згідно міжнародних стандартів. Ці організації просто хочуть звільнити ринок від інших варіантів сертифікації, залишивши тільки органічну".
Ми надали авторам альтернативного проєкту можливість прокоментувати такі підозри. З відповідними питаннями ЕкоПолітика звернулися до нардепа Дмитра Соломчука – через офіційну електронну пошту та у соцмережі, та до Олени Корогод, через пошту ГС "Органічна Україна". В обох випадках відповіді ми не отримали.
На засіданні громадської ради представник Міндовкілля вже повідомив, що це міністерство не підтримує альтернативний законопроєкт.
Раніше ЕкоПолітика розповідала, як відрізнити справжню екологічну продукцію й не попастися на грінвошинг.
