Так звана, деіндустріалізація - це, фактично, хрест на довгостроковому майбутньому нашої держави й нашої економіки. Ми не можемо жити в державі, де купи-продай - це основний вид бізнесу, а нічого не виробляється. Україна вже потрапила в дуже велику імпортозалежність. Всі ці теми ми дуже активно обговорюємо на комітеті економічного розвитку. Члени комітету розуміють проблематику, але поки не зовсім зрозумілі виходи з ситуації. І, насправді, тут ваша залученість і ваша комунікація з боку бізнесу, а які виходи ви бачите, вона є вкрай важливою, зокрема і для якоїсь там освітньої функції, щоб народним депутатам казати - дивіться, виходи є, рішення є. Просто це, можливо, не ті рішення, які на папері виглядають з гарними піар назвами, або простими рішеннями. Так, простих рішень не буде. Ми повинні зважати, зокрема, і на досвід Європейського Союзу.
Я б хотіла трішки відійти від дуже небезпечної тези, що нас Євросоюз до чогось змушує. Нас запрошують до дискусії, а що нам далі робити, яким чином, яке місце буде займати Україна взагалі в промисловому порядку денному Європейського Союзу в процесі євроінтеграції нашої держави?
Тут у українських підприємств, в української промисловості (я хочу більше бути оптимістом) мабуть, відкриваються величезні можливості. Адже, ми ж бачимо і геоекономічну ситуацію, яка змінюється дуже суттєво сьогодні в світі. І Китай, якому шукають дуже активно альтернативу у світі. Тому, ми на всі ці процеси повинні зважати. На превеликий жаль, поки що ми від уряду не бачимо такої рішучої заявленої позиції України в тих же самих перемовинах по Green Deal, чи по CBAM. Хоча, ця тема вже не те, що назріла, вона перезріла. І чим активнішу позицію буде займати сьогодні Україна, і чим більше будуть представлені інтереси української промисловості в цих перемовинах, тим на кращі результати ми можемо в остаточному рахунку розраховувати. І тим швидше ми виконаємо ту екомодернізацію, якої ми всі так прагнемо. Але, знову-таки, зважаючи на той же досвід Європейського Союзу, який вже зараз зрозумілий, що от така каральна політика щодо нав'язування і постійного підвищення податку для промисловості, для підприємств - це шлях виключно до втрати конкурентоспроможності національної економіки, або економіки Євросоюзу. ,
Китай може забруднювати, як хоче, Росія може не виконувати жодних міжнародних вимог, а всі цивілізовані країни поставили такі високі планки екологічних податків, які їм зараз не під силу.
На щастя, зараз ми бачимо в Європейському Союзі дискусію про те, що потрібно цей перехід ментальний все-таки здійснити - від каральної до стимулювальної моделі. При чому, тут нам на допомогу приходить і науковий світ, який вже давним-давно описав принципи циркулярної економіки, який зараз займається дуже активно стандартизацією промислового дизайну, ланцюгів поставок і дивиться на те, аби їх зробити коротшими, з меншими навантаженнями на екологію.
Мабуть, потрібно вчитися і не повторювати тих самих помилок, які вже зроблені. Тут я думаю, що однією державною підтримкою не обійдешся. Тим паче коли в нас починається розмова про державну підтримку, там у нас відразу з'являються і корупційна складова, хоча, і в податковому навантаженні в різних держорганах у нас вона з’являється дуже-дуже яскраво. А в першу чергу я б казала, що не заважати, а переконати промисловість інвестувати бодай якийсь відсоток від обороту. Нехай це буде не так багато, але, щоб ми своїм європейським колегам могли показати чіткий шлях, який ми будемо проходити.
Їм не потрібно від нас занадто амбітних цілей. Вони кажуть - покажіть нам, як ви туди прийдете, і головне виконуйте те, що пообіцяли. Тому що, ми постійно беремо на себе якісь зобов'язання, хочемо виглядати дуже гарно перед європейськими колегами, але потім за кілька років не виконуючи ці обіцянки, які ми на себе беремо, ми втрачаємо і кредит довіри політичний, і кредит довіри інвестиційний. Тому що, якщо у нас права рука не знає, що робить ліва, якщо в нас міністерство екології каже про якнайшвидше запровадження Green Deal, а інші частини уряду не виконують меморандум з генерацією ВДЕ, то у будь-якого інвестора чи політика в Брюсселі виникає трошки такий когнітивний дисонанс. Якщо чесно, він виникає й у нас політиків. Тому що, пояснювати це і бізнесу, і міжнародним інвесторам, і навіть, частині виборців дуже-дуже складно. Тому, я думаю, що в першу чергу ми повинні говорити про послідовність, і про перехід до стимулювального підходу в екологічній політиці.
Якщо у нас ці два принципи будуть виконуватися, і будуть надалі такими рушійними силами екологічної політики, то я впевнена, що з вашою допомогою, з допомогою бізнесу, за допомогою наших міжнародних партнерів, які готові нам давати технології і у тісній співпраці ми таки зможемо цієї мети досягти.
