Наприкінці лютого Європейський Союз сколихнула запекла дискусія: інструмент, який роками вважався флагманом кліматичної політики — система торгівлі квотами на викиди парникових газів EU ETS — став джерелом політичного конфлікту між державами-членами. Поки Брюссель готується до великого липневого перегляду системи, всередині блоку дедалі гучніше лунають голоси про "вуглецеву втому". Країни розділилися на три табори: активних противників, захисників та обережних спостерігачів.
Що спричинило таке кардинальне загострення та як EU ETS стала яблуком розбрату між країнами блоку після 20 років свого функціонування, розбиралася ЕкоПолітика.
Чому суперечки навколо європейської СТВ спалахнули саме зараз
Основна напруга виникла через поєднання одразу кількох факторів:
- Високі ціни на енергоносії у ЄС, які додатково зросли через блокування Іраном Ормузької протоки.
- Глобальна нестабільність через численні військові конфлікти та непередбачувану політику одного з ключових гравців на світовій арені – США – після повторного обрання президентом Дональда Трампа.
- Запланований перегляд європейської СТВ цьогоріч у липні. Зацікавлені країни намагаються встигнути внести свої правки в майбутній пакет змін.
- Повноцінне впровадження механізму вуглецевого коригування імпорту (CBAM) у поточному році.
- У другій пів фазі Фази IV СТВ ЄС, яка розпочалася цього року, принцип "ефективні заробляють, неефективні платять" у ЄС замінюється на "платять всі забруднювачі", а також починається поетапне припинення безкоштовного розподілу квот до 2034 року. Чим ближче підприємства підходять до реальної необхідності повністю платити за викиди вуглецю, тим голосніше стає лобі “не робіть нам боляче”.
- Різкі стрибки ціни на вуглець. Дуже висока волатильність цін робить ринок викидів непередбачуваним та призводить до зростання витрат у сталевій, цементній, алюмінієвій та хімічній індустріях.
Хто та з яких причин атакує європейську систему торгівлі викидами
Умовні "противники" EU ETS — це не один монолітний табір, оскільки у ньому звучать дві різні інтонації.
Перша — радикальна, головна ідея якої — “зараз поставимо на паузу, а пізніше розберемося”. Представником такого підходу є Італія. Прем'єрка країни Джорджа Мелоні неодноразово називала поточний формат системи шкідливим для конкурентоспроможності.
"Ми не можемо дозволити екологічному фанатизму зруйнувати нашу промисловість. EU ETS у нинішньому вигляді — це контрпродуктивний податок, який вимиває обігові кошти у виробників і змушує нас купувати брудну продукцію за кордоном", — заявила вона під час останнього саміту ЄС.
Цьогоріч 26 лютого міністр економічного розвитку Італії Адольфо Урсо публічно закликав призупинити ETS "до повного перегляду". Він обґрунтував це тиском на промисловість і конкурентоспроможність. У своїй риториці політик назвав ETS "додатковим податком" для компаній.
Друга група країн наполягає на підході: "пом’якшимо й стабілізуємо, бо промисловість не витримує". До цієї групи входять держави, які не просять прямо скасувати, але хочуть суттєвої зміни правил для зниження ризиків високої ціни та волатильності, зокрема через Резерв стабільності ринку (Market Stability Reserve — MSR) і темпи згортання безкоштовних квот.
Найпоказовіші коаліції та заяви:
-
У лютому під час виступу на Європейському індустріальному саміті в Антверпені канцлер Німеччини Фрідріх Мерц заявив, що ETS слід переглянути або відтермінувати. На його переконання, її головне завдання – не генерація нових доходів, а скорочення викидів CO₂ і сприяння “зеленому” переходу промисловості. Внаслідок таких заяв флагманська європейська ціна на вуглець впала до п’ятимісячного мінімуму. Пізніше Мерц пом’якшив меседжі й назвав ETS "успішною", але ефект землетрусу для ринку вже спрацював.
-
Чехія у цій дискусії також звучала максимально жорстко. 12 лютого прем’єр-міністр країни Андрей Бабіш заявив, що європейські квоти на викиди вуглецю (EUA) руйнують чеську промисловість, і закликав до суттєвого перегляду ETS.
-
Трохи пізніше коаліція з 14 держав ЄС, що отримала назву "Друзі промисловості", опублікувала спільну заяву з вимогою: під час майбутнього перегляду ETS пріоритетним питанням має бути конкурентоспроможність. Її підписали Австрія, Болгарія, Хорватія, Чехія, Франція, Німеччина, Італія, Люксембург, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія та Іспанія. Ключовими словами заяви стали: "прогнозованість", "стабільність ринку", "захист від надмірної волатильності" та "прагматичний підхід" до безкоштовного розподілу.
-
18 березня з’явився лист 10 лідерів до органів влади ЄС із вимогою комплексного перегляду ETS, продовження дії безкоштовних квот після 2034 року і поступовий підхід до їх скасування, починаючи з 2028 року. Це звернення підписали: Італія, Австрія, Болгарія, Хорватія, Чехія, Греція, Угорщина, Польща, Румунія, Словаччина. Країни також кваплять Єврокомісію зі строками перегляду: вважають, що його потрібно провести не у липні, а вже до кінця травня.
Хто став на бік фон дер Ляєн
Після різкої атаки Італії зазвучали висловлювання на захист EU ETS. Погляд, діаметрально протилежний позиції уряду Джорджі Мелоні, висловила віцепрем'єр-міністерка Швеції та міністерка енергетики й промисловості Ебба Буш.
"Система ETS є одним із найуспішніших інструментів Європейського Союзу, оскільки вона дозволила поєднати скорочення викидів із більшим економічним зростанням", — заявила вона.
Буш також попередила: якщо "роз’їдати фундамент" ETS, можна поставити під загрозу промисловий перехід останніх 10–20 років і довіру до рішень ЄС.
Проти ідеї призупинення системи торгівлі квотами на викиди та за збереження вуглецевого ринку публічно висловилися 8 країн: Данія, Фінляндія, Люксембург, Португалія, Словенія, Іспанія, Швеція та Нідерланди. У спільному неофіційному документі, складеному у березні, вони назвали СТВ ЄС "основою кліматичної політики Євросоюзу" та прямо заявили, що її призупинення буде "вкрай тривожним кроком назад".
Ще однією лінією підтримки став лист міністрів енергетики 7 країн ЄС — Данії, Фінляндії, Латвії, Люксембурга, Нідерландів, Португалії та Швеції — із проханням не ламати наявну структуру енергоринку. Замість його реформування посадовці рекомендували інвестувати у відновлювані джерела енергії, покращувати транскордонні потоки та збільшувати гнучкість і обсяги зберігання енергії, щоб знизити ціни та зміцнити енергетичну безпеку.
Важлива деталь: більшість захисників ETS готова обговорювати точкові налаштування системи, такі як MSR, бенчмарки або запобіжники проти волатильності, але проводять червону лінію — виступають категорично проти її призупинення чи демонтажу.
Країни-спостерігачі
Є третя група — держави, які в публічному просторі не висловлювали свою позицію або ж надсилали суперечливі сигнали.
Типовим прикладом такої обережності можна назвати Францію. Країна не виглядає фанатом призупинення, але регулярно повертається до ідеї стабілізувати ціну на вуглець шляхом встановлення певного цінового коридору. Також Франція пропонує переглянути роботу MSR.
До "непублічного центру" також належать держави, які мають менше ETS-інтенсивної промисловості або спираються на інші інструменти (Effort Sharing, нацподатки, субсидії), і тому не проявляють активної позиції. У 2026-му це, зокрема, Кіпр та Мальта.
Загалом розподіл країн за умовними “таборами” наразі виглядає наступним чином:
Але варто зауважити, що є приклади, коли країни з часом змінювали свою риторику. Наприклад, Іспанія підписала лист “Друзів промисловості” з вимогою поставити конкурентоспроможність на перше місце, а пізніше рішуче стала на захист EU ETS.
Як реагує влада ЄС
Єврокомісія опинилася у міцних лещатах: з одного боку – потрібно зберегти конкурентоспроможність промисловості ЄС та захистити виробників в умовах високих цін на електроенергію, з іншого – не відмовитися від своїх кліматичних амбіцій та не зруйнувати один зі стовпів Європейського зеленого курсу. Попри зростаючий тиск з боку урядів країн та представників промисловості, ключові меседжі з боку Комісії та топпосадовців мали одну й ту саму тональність — відмовлятися від системи виконавча влада ЄС не збирається.
-
На вже згаданому саміті в Антверпені президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн зайняла позицію, діаметрально протилежну позиції Фрідріха Мерца, й виступила на захист EU ETS.
-
Комісар з питань боротьби зі зміною клімату Вопке Хукстра у березні наголошував, що “вкрай важливо продовжувати ETS”, бо це “ключовий інструмент кліматичної політики”, і навіть поза кліматом він потрібен для стратегічної автономії завдяки енергонезалежності.
-
Віцепрезидентка Єврокомісії з чистого, справедливого та конкурентного переходу Тереза Рібера після чуток про призупинення дії системи торгівлі викидами EU ETS у березні сформулювала позицію максимально прямо:
“Я не думаю, що скасування ціни на вуглець надішле комусь позитивний сигнал. Це може зірвати наші зусилля з декарбонізації, залишити позаду тих, хто діяв заздалегідь, і зашкодити нашій конкурентоспроможності".
Єврокомісія також рухається в напрямку "заспокоїти промисловість, не руйнуючи ринок": у публічному полі звучали плани про роботу з бенчмарками та потенційне посилення здатності MSR гасити короткострокову волатильність.
Чому ЄС розколовся: економіка, електрика і "вуглецева" математика
У ЄС сформувалась майже географічна лінія розколу:
-
Західна та Північна Європа підтримують ETS як основу кліматичної політики;
-
Центральна та Східна Європа хочуть пом’якшення через вплив на енергетику;
-
Італія просуває ідею призупинення системи.
Але справжня причина не у розташуванні країн, а у структурі енергетики, направленості економіки та стартових умовах у кожній із держав.
Структура енергетики
Підприємства цього сектору є одними з головних джерел викидів вуглецю, а відповідно, мають одні з найбільших сум вуглецевих платежів. У країнах, де в енергобалансі більше твердого палива, ETS має набагато сильніший вплив. Так, частка цього виду палива у доступній енергії є високою в Естонії, Польщі та Чехії.
У Франції, яка десятиліттями інвестувала в атомну генерацію, ядерна енергія домінує. Тому сьогодні країна має одну з найнижчих вуглецевих інтенсивностей у Європі. Для неї EU ETS — це радше бонус, ніж тягар: електроенергія вже відносно “чиста”, а отже, витрати на квоти мінімальні. Схожа ситуація у Швеції, де домінують гідроенергетика та атом. Там СТВ практично не створює додаткового цінового тиску.
Газ є значущим для Італії та Угорщини.
І зовсім інша реальність — у країнах, які історично будували енергетику на вугіллі та повільно збільшують частку ВДЕ. Наприклад, Польща опинилася в пастці: її генерація є вуглецево-інтенсивною, а отже, кожна тонна CO₂ автоматично тягне за собою зростання вартості електроенергії. Для таких економік ETS — це стала значним фінансовим тягарем, який складно швидко компенсувати. Саме тому опір системі тут не просто політичний, а структурний.
Переважні джерела енергії у країнах Європи
Джерело даних: Eurostat. Останні наявні дані за 2024 рік.
Детальні цифри наводимо у таблиці нижче:
*за останніми даними Євростату за 2024 рік.
Попри загальний курс на відмову від викопного палива, який набрав обертів після початку повномасштабної війни росії проти України, залежність країн ЄС від цих джерел енергії все ще залишається доволі високою. Відповідно, й вплив цін на імпортні енергоносії безпосередньо відгукується у політичних заявах керівних осіб європейських держав.
Тип економіки
Західноєвропейські країни на кшталт Німеччини чи Нідерландів уже давно рухаються в бік інноваційних, високотехнологічних секторів. Їхня економіка менш залежна від енергоємного виробництва, а отже, краще адаптується до вуглецевого ціноутворення. Крім того, вони мають більше ресурсів для інвестицій у декарбонізацію.
Натомість у багатьох країнах Центральної та Східної Європи значну роль досі відіграє енергоємна промисловість — металургійна, цементна, хімічна. Це галузі, де технічно складно і дорого знижувати викиди вуглецю.
В результаті EU ETS діє асиметрично: для одних — це керований інструмент трансформації, для інших — фактор втрати конкурентоспроможності.
Енергетична залежність
Значна частина європейських країн через відсутність власних достатніх запасів енергетичних корисних копалин змушена купувати їх за кордоном. Яскравий приклад: газова “голка”, на яку росія підсадила промисловість Німеччини.
Італія також значною мірою залежить від імпортного газу, що робить її вразливою до цінових коливань. У таких умовах будь-яке додаткове навантаження, пов’язане з ETS, сприймається як множник проблеми. Це пояснює, чому прем’єрка цієї країни Джорджа Мелоні стала найгучнішим критиком системи.
Нерівні правила гри
У підсумку формується доволі жорстка логіка, яка і лежить в основі розколу. EU ETS фактично закріплює нерівність позицій: країни, які раніше інвестували в низьковуглецеву енергетику, сьогодні отримують конкурентну перевагу. Ті, хто з різних причин відставав, змушені платити — і платити вже зараз.
Але ця різниця не лише про те, “хто краще підготувався”. Вона також про стартові умови, які країни не обирали. Держави, що історично мали доступ до власних джерел енергії — гідро- чи атомної генерації — або менше залежали від імпорту газу та нафти, сьогодні просувають жорсткі кліматичні правила, бо можуть собі це дозволити. Для них EU ETS — це інструмент посилення вже наявної переваги, а не фактор ризику.
Натомість країни з вуглецево-інтенсивною промисловістю або високою залежністю від імпорту енергоносіїв опиняються у значно гіршій позиції: для них система працює як фінансовий тягар, який складно швидко компенсувати.
Цю нерівність ще більше поглиблює економічний розрив. Заможні країни ЄС, такі як Німеччина чи Нідерланди, мають ресурси, щоб інвестувати в декарбонізацію, субсидувати бізнес і пом'якшити для нього високі ціни на вуглець та енергію. Менш заможні економіки такого запасу міцності не мають — і змушені або втрачати конкурентоспроможність, або відкрито виступати проти правил гри.
Саме ця асиметрія і створює напругу. Бо мова йде не стільки про кліматичну політику, скільки про перерозподіл економічних вигод і втрат як всередині ЄС, так і на зовнішніх ринках. І поки цей дисбаланс не буде вирівняний, дискусії навколо EU ETS навряд чи стануть менш гострими.
Не сприяють досягненню згоди також зростаюча політична турбулентність та нестабільність на світовому енергетичному ринку, пов’язані з непередбачуваними рішеннями Дональда Трампа та війною на Близькому Сході. Тому європейським лідерам доведеться шукати спільний вуглецевий знаменник у дуже складних умовах.
