Біогаз Україна може виробляти в обсязі 7,8 млрд м3 на рік. Це десь чверть від наших газових потреб. Сьогодні сумарне виробництво цього палива перебуває на рівні 230 млн м3 на рік. Це менше, ніж тридцята частина заявленого потенціалу. Чи зможе біогаз в осяжній перспективі дати країні енергетичну незалежність і кращий стан довкілля?
Під час круглого столу в рамках проекту Green Deal на тему "Український біометан: як розпорядитися потенціалом біоенергетики" президент ПрАТ "МХП Еко Енерджи" Олександр Домбровський зауважив, що Україна за 30 років незалежності витратила на імпорт природного газу десь один річний ВВП. Він вважає, що держава має скоротити імпорт енергоресурсів за рахунок використання біогазу:
"Власний енергетичний ресурс, зокрема біогаз, біометан, біоенергетика, має замістити те, що ми імпортуємо, за що ми платимо валютою, яку ми щороку з економіки країни викидаємо".
Потенціал виробництва біометану в Україні
Горючий газ із відходів
Біогаз – це різновид біопалива. Він утворюється при мікробіологічному розкладанні біомаси чи біовідходів у герметичних реакторах. Цей процес зветься метановим бродінням. Його результат – суміш газів, у якій переважає метан (від 55 до 75%). Решта – вуглекислий газ та незначні домішки інших газів. Тобто біогаз за своїм складом є тотожнім природному газу. Може поступатися або перевищувати його за теплотворністю – залежно від способу виробництва та наступної очистки. Принципова відмінність – у способі отримання. Природний газ добувають із надр, а біогаз видобувають з біологічних відходів або спеціально вирощеної сировини. Таким чином біогаз є відновлюваним джерелом енергії. Натомість природній газ не відтворюється. Фахівці підрахували, що його світових запасів при нинішніх темпах споживання вистачить десь років на 50. Тож заміну слід шукати вже сьогодні, і біогаз тут може бути рівноцінною альтернативою. Особливо, якщо очистити його до того стану, в якому він зветься вже "біометаном". У біометані концентрація метану сягає 95-98%. Його можна подавати до газорозподільчої системи разом із природним газом. В Україні наразі таке не практикують – лише збираються
Біогаз і екологія
В багатьох випадках від використання біогазу довкілля виграє двічі. Перший раз – на стадії виробництва цього палива. Це у тому випадку, якщо його видобувають з відходів тваринництва, харчової промисловості, стічних вод та твердих побутових відходів. Коли біогаз видобувають із такої сировини, то виконують важливу екологічну місію – захоплюють і використовують для господарчих потреб той метан, котрий в іншому разі потрапив би до атмосфери. При цьому метан справляє парникову дію у 21 раз потужнішу, ніж вуглекислий газ. Тож не випустити його у довкілля - дуже важливо у сенсі боротьби з глобальним потеплінням.
Друга екологічна перевага проявляє себе, коли біогаз спалюють, у той чи інший спосіб використовуючи його енергію. Річ у тому, що спалення газу – як біогазу так і природного – завдає значно меншої шкоди довкіллю, ніж коли спалюють вугілля. Тож заміна вугільних ТЕС тими, що використовують газ, є одним зі шляхів боротьби з кліматичними змінами.
Газ із кукурудзяного силосу
Коли біогаз отримують зі спеціально вирощеної сировини, ні про яку боротьбу з викидами метану, звісно не йдеться. У цьому випадку підприємство не вилучає метан із довкілля, а саме його продукує і використовує.
Екологи зауважують навіть певну шкоду для довкілля при такому виробництва біогазу. Вони кажуть, що при вирощуванні енергетичних культур має місце вивільнення парникових газів, пов’язане з використанням азотних добрив, забруднення ґрунтів та ґрунтових вод фосфатними добривами, витіснення продовольчих культур.
При цьому в нашій країні доволі активно розвиваються саме біогазові станції, які працюють на спеціально вирощеній сільгоспсировині. Ситуація на перший погляд парадоксальна – виходить, що спеціально вирощувати кукурудзу на силос, з якого потім виробляти біогаз, може бути рентабельніше, ніж витягати той газ із безплатного непотребу.
Насправді – так воно і є. Реактори, що працюють на силосі, дають значно більший вихід газу, що перекриває витрати на вирощення і заготовку енергетичної сировини. Тож економіка в цьому випадку голосує за кукурудзу.
Тому у країнах Європейського Союзу запровадили норму, яка передбачає, що частка кукурудзи як субстрату для біогазових установок не має перевищувати 60%. Щоб виробники біогазу не шукали собі легких і не надто зелених шляхів.
Яка частка нашого біогазу припадає на кукурузний силос, сказати важко. Окрема статистика не ведеться, крім того багато установок біогазу використовують різні види сировини, в тім числі – і кукурудзяний силос. Деякі біогазові комплекси мають по кілька станцій, що працюють з різною сировиною. Зазвичай кажуть, що у нас наразі все ж переважає виробництво біогазу з відходів. Однак, як свідчать прогнози і досвід європейських країн, це - не надовго. Німеччина - європейський лідер у використанні біогазу. Сумарна потужність встановлених тут біогазових установок перевищує 6 ГВт. На таку потужність відходів вже не вистачало. Відтак там почали використовувати спеціально вирощені рослини.
Встановлена електрична потужність біогазових установок у світі, ГВт, 2010-2018 роки
У нас ситуація дещо інша. Біогазовий потенціал своїх смітників ми аж ніяк не вичерпали. З відходів одних тільки птахоферм його можна видобути у кілька разів більше від нинішнього сумарного показника. Але тут потрібні чималі інвестиції зі строком окупності у 4 - 5 років. Економіка, як ми вже казали, на боці кукурудзи. І тут залишається тільки визнати цей шлях цілком прийнятним. Експерти вважають, що в Україні врожай енергетичних рослин можна збирати із 4 млн га малородючих земель. Зараз під цю справу задіяли тільки 6,4 тис. га.
Кращі біогазові установки України працюють на агробіомасі, у якій значна частина припадає на кукурудзяний силос. У їхньому числі можемо назвати Теофіпольську (15,6 МВт, Хмельницька область.), Юзефо-Миколаївську (3 МВт, Вінницька область), "Галс-Агро" (1,2 МВт, Чернігівська область), "Оріль-Лідер" (5,7 МВт, Дніпропетровська область), БГУ на Вінницькій птахофабриці (12 МВт).
Зелений тариф для біогазу
Станом на сьогодні для біогазу передбачена єдина ставка зеленого тарифу, котра не залежить від сировини, з якої його видобувають. Хоча дискутувалося питання, що для біогазу, виробленого із відходів, було б доцільно застосувати вищий тариф – аби сильніше простимулювати підгалузь, яка краще впливає на довкілля.
Власне, зелений тариф щодо електроенергії, виробленої з допомогою біогазу, застосували тільки у 2013-му, через 4 роки після того, як його запровадили для ВЕС та СЕС. Спочатку, до 2015-го, зелений тариф не поширювався на силос та траву.
Ці два переломні роки дуже легко можна помітити на кривій, що відображає зростання встановлених біогазових потужностей. Тобто, вирішальним для їхнього росту став саме пільговий зелений тариф. Без нього вони нерідко виявлялися нерентабельними і мусили призупинятися – як-от біогазові установка компанії "Еліта" 2011 року.
Динаміка зростання біогазових потужностей в Україні
Через жорстку прив’язку до зеленого тарифу у нас працює, по суті, єдиний варіант біогазого бізнесу – генерація електроенергії та її продаж за зеленим тарифом. Інші напрямки практично не розробляються. У Західній Європі, приміром, близько половини птахоферм опалюються саме біогазом. Для такого його застосування не потрібне складне обладнання і немає витрат на транспортування. Однак електрогенерація під зелений тариф, схоже, виходить вигіднішою.
Є сумніви і щодо виробництва біометану та його подачі до газорозподільчої системи – адже зелений тариф стосується лише електричних кіловатів, якоїсь компенсації за очистку біогазу – не передбачено. Тож цілком природньо, що про заправку біометаном газобалонних автомобілів та сільгоспмашин у нас теж мова не йде. А у Європі вже більше десяти років не є дивовижею автобуси на біогазі. Цьогоріч тут такі екологічно чисті машини розпочали випускати на міжміські маршрути.
То, власне, хотілося б, щоб наші зелені тарифи дали поштовх до чогось подібного.
Чи встигнуть — не факт.
Голова правління Біоенергетичної асоціації України Георгія Гелетуха ділиться не надто оптимістичними прогнозами:
"Зелений" тариф діє по 2029 рік. І все. Ось, наприклад, ви почнете зараз будувати біомасову електростанцію. А це ж щонайменше три роки – вам лишається кілька років до завершення "зеленого" тарифу. Ви вже не зможете окупити ваші інвестиції. Навіть більше, у законодавство внесли заборону отримувати "зелений" тариф новим біомасовим і біогазовим станціям, під час їх введення в експлуатацію після 1 січня 2023 року. Тільки аукціони. І що робити далі? Зелений тариф уже не працює, а аукціони так і не запущено. Прогнозується повне зупинення сектору ВДЕ. І про який Grean Deal ми тут говоримо?"
Сьогодні, попри непогані темпи росту, показники біогазових технологій у нас доволі скромні. На них припадає лише ледь більше 1% усієї генерації ВДЕ. Відповідно, десь 0,1% усієї електроенергії в країні. Важливо, щоб нинішні темпи росту – ледь не вдвічі за рік – збереглися й по тому, як наша біоенергетика перестане спиратися на зелені костурі.
