В ідеальному світі процедура оцінки впливу на довкілля (ОВД) мала би працювати як запобіжник проти шкоди природі та надійний інструмент екологічного контролю. Проте в Україні ця система у своїй основі має низку прогалин, які створюють простір для маневру для нечистих на руку чиновників. Саме корупційність системи більшість експертів вважає основною проблемою в ОВД.
Про це у своєму матеріалі повідомила ЕкоПолітика.
Забагато свободи рішень
В оцінці звітів ОВД немає прозорих критеріїв, на які мали б орієнтуватися посадовці. Тож схвалення або несхвалення часто залежить від суб’єктивної думки конкретної людини. Якою вона буде і чи не проявить чиновник заангажованість або корисливий інтерес – завжди справа індивідуальна.
“Вона [процедура ОВД] не дає чітких і зрозумілих критеріїв, не формує передбачуваних правил і фактично перекладає ризик невизначеності на заявника. Це ознака не жорсткого контролю, а слабкої інституційної спроможності”, – розповіла виданню президентка Асоціації професіоналів довкілля PAEW Людмила Циганок.
Посилаючись на думку спеціалістів, ЕкоПолітика зазначає, що проходження процедури ОВД для бізнесу завжди є непередбачуваним. Разом із тим, причетних до цієї процедури чиновників подекуди викривають на незаконному збагаченні та вручають підозри.
Розмитість законодавства
На думку експертів, чинне законодавство не визначає правила, а розмиває їх. Окремі норми можна трактувати так, як зручно посадовцю.
Аналітик GMK Center Андрій Глущенко навів такий приклад – закон не дає визначення ступеня впливу на довкілля та не фіксує переліку доказів, достатніх для спростування або підтвердження цього впливу.
“Це дає можливість широкого тлумачення наявних норм, яке у підсумку призводить до заборони діяльності за формальними ознаками. Заборонити завжди легше, ніж взяти відповідальність за надання дозволу на нову діяльність”, – додав експерт.
Державні норми у сфері ОВД подекуди протирічать самі собі. Ці суперечності посадовці також нерідко використовують у видачі висновків. Як зразок цієї хиткої законодавчої архітектури ЕкоПолітика розповіла про погодження проєктів санітарно-захисних зон. Закон вимагає, щоб їх погоджували із Держпродспоживслужбою. Водночас ця інстанція не має повноважень для подібних дій.
