Україна належить до держав з недостатнім забезпеченням водними ресурсами та є однією з найменш водозабезпечених країн Європи, однак впродовж багатьох десятиліть вода ніколи не розглядалася як основа життєзабезпечення природних екосистем і людини.
Про особливості водогосподарської політики в Україні, охорону та використання водних ресурсів читайте далі, в матеріалі ЕкоПолітики.
В Україні водні об’єкти вкривають 24,2 тисячі кв.км, що становить 4,0% від загальної території. Питома забезпеченість річковим стоком в Україні – близько 1 тисячі м3 на особу в рік, що нижче в 2,5 раза ніж в Німеччині та Швеції, в 3,5 раза ніж у Франції та у 5 разів ніж в Англії.
В Україні нема великих природних водойм і небагаті запаси підземних вод, а болота, що були природним регулятором водності річок, нині наполовину осушені.
В науковій публікації “Водні ресурси України” автори зазначили, що при здійсненні водогосподарської політики в Україні впродовж багатьох десятиліть вода ніколи не розглядалася як основа життєзабезпечення природних екосистем і людини, не враховувався і не прогнозувався економічний стан водних систем і їхній вплив на біорізноманіття.
Традиційно вона розглядалася і використовувалась тільки як господарський ресурс для промислового і сільськогосподарського виробництва, отримання електроенергії, а також для скидання стічних вод. Така політика призвела до вичерпання природно-екологічного потенціалу водних ресурсів.
Основними споживачами води є промисловість – 48 % загального споживання (зокрема електроенергетика, металургія, хімічна промисловість), сільське господарство – 40 %, а 12% припадає на житлово-комунальне господарство.
Основними забруднювачами водних джерел є підприємства металургії, вугільної промисловості, енергетики, лісохімічної промисловості та АПК, а особливо комунальне господарство, що складає майже половину викидів забруднюючих речовин у водні стоки країни. В Україні також існує значна диспропорція в розвитку водопровідних та каналізаційних мереж.
Через інтенсивне надходження шкідливих речовин у підземні водоносні горизонти, тільки за останні 20 років кількість осередків їх забруднення збільшилася більш ніж у 4 рази.
Основними проблемами раціонального використання та охорони водних ресурсів України є:
- забруднення водних об’єктів шкідливими викидами та недостатньо очищеними промисловими і господарсько-побутовими стічними водами;
- інтенсивне старіння основних фондів водозабезпечуючого та водоохоронного призначення, низька продуктивність очисних споруд;
- недостатня самовідновлювана та самоочисна здатності водних систем;
- незбалансована за водним фактором система господарювання, що характеризується високими обсягами залучення водних ресурсів у виробничу сферу та високою водомісткістю продукції.
Зміна клімату та військова агресія рф призвели до того, що водна безпека України опинилась під загрозою. Так, за прогнозами вчених з 2041 року можливе значне скорочення місцевого поверхневого стоку у річках в Херсонській, Одеській, Миколаївській, Дніпропетровській та Запорізькій областях. Це може призвести до того, що у найближчі 30 років дефіцит прісної води зростатиме, а після 2050 року Україна може навіть перейти до її імпорту.
Інтеграція України до Європейського Економічного Співробітництва (ЄЕС) і Світової організації торгівлі (СОТ) передбачає формування та реалізацію збалансованої політики переходу України до сталого розвитку. Екологічні вимоги СОТ передбачають зменшення негативного антропогенного впливу господарської діяльності на навколишнє природне середовище і здоров’я людей. Україна має узгодити свою національну стратегію розвитку з вимогами ЄЕС, СОТ і міжнародними зобов’язаннями зі сталого розвитку, зокрема і про водні ресурси.
Наразі в Україні використання та охорона водних ресурсів регламентується низкою законів та інших правових нормативних документів, серед яких “Водний кодекс України”, закони “Про меліорацію земель”, “Про питну воду та питне водопостачання”, "Про охорону навколишнього природного середовища" та іншими законодавчими актами.
Завданням водного законодавства є регулювання правових відносин для збереження, а також науково обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об’єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування.
До заходів ощадливого і раціонального використання водних ресурсів належать:
- впровадження систем зворотного водопостачання та безстічного водокористування (із циклом повного очищення відпрацьованих вод);
- розробка і впровадження науково обґрунтованих норм зрошення;
- заміна водяного охолодження агрегатів повітряним;
- зменшення у структурі господарства України частки водоємних виробництв;
- проведення комплексу заходів щодо охорони поверхневих і підземних вод від забруднення, зокрема стічними водами, збереження якості природних вод тощо.
Державне агентство водних ресурсів України (Держводагентство) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів. Його діяльність спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міндовкілля.
Нагадаємо, депутат Київської міськради Костянтин Яловий заявив, що критична нестача води – проблема, що актуальна вже для двадцяти областей України.
Як повідомляла ЕкоПолітика раніше, в Україні уряд дав старт передачі меліоративних систем від Міндовкілля до сфери управління Мінагрополітики.
