Акціонерне товариство "Фонд декарбонізації України" надаватиме послуги з фінансового лізингу для об’єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ) та житлово-будівельних кооперативів (ЖБК) для проведення енергоефективних заходів.
Саме такий продукт “Фінансовий лізинг для ОСББ” 7 травня презентували 3 державні установи, які займаються питаннями енергоефективності, енергозбереження та декарбонізації в Україні:
- Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження України;
- АТ "Фонд декарбонізації України";
- державна установа "Фонд енергоефективності".
Трансляція цього заходу відбулася на Facebook-сторінці Держенергоефективності.
Чи справді цей продукт має відношення до декарбонізації, розбиралася ЕкоПолітика.
У чому суть запропонованої програми
Механізм фінансового лізингу передбачає, що ОСББ та ЖБК отримуватимуть в оренду теплові насоси та сонячні електростанції для власних потреб із можливістю їхнього подальшого викупу. АТ “Фонд декарбонізації” купуватиме це обладнання у виробника, а потім передаватиме його у користування громадам будинків. Тому розраховуватися за це майно мешканці будуть з акціонерним товариством, а не з виробником.
Також 50% фінансування для проєкту надаватиме ДУ "Фонд енергоефективності" у вигляді гранту.
Чи можна вважати встановлення такого обладнання заходами, які зменшують негативний вплив на довкілля через викиди парникових газів? Так. Це підтверджується словами голови Держенергоефективності Ганни Замазєєвої:
“Один будинок, який встановлює відновлювані джерела енергії, щороку скоротить викиди СО2 на 20-30 тонн”, – зазначила вона.
Чи можна це вважати заходами з декарбонізації? Згідно з визначенням у Кембриджському словнику, “декарбонізація – це процес припинення або зменшення викидів вуглецевих газів, особливо вуглекислого газу, в атмосферу в результаті певного процесу, наприклад, спалювання викопного палива”. Тобто бачимо певну підміну понять, адже безпосередньо житловий будинок не є джерелом викидів.
Наскільки раціональною є витрата коштів на такі проєкти
Безумовно, Україна має намагатися досягти зменшення викидів СО2 у різних сферах. Але наскільки доцільно вкладати й без того дуже обмежений фінансовий ресурс у реалізацію заходів, ефект від яких буде вкрай незначним? І наскільки це актуальніше, аніж декарбонізація великих металургійних підприємств чи виробників цементу та електроенергії, які вже з початку 2026 року стикнуться з необхідністю сплачувати вуглецеве мито в рамках механізму вуглецевого коригування імпорту (CBAM) і яким проведення декарбонізації вкрай необхідне для виживання та підтримки української економіки на плаву?
Нагадаємо, наразі єдиною бюджетною програмою, кошти якої використовує АТ “Фонд декарбонізації”, є програма “Державний фонд декарбонізації та енергоефективної трансформації”. Він наповнюється за рахунок екологічного податку, левову частку якого сплачують саме великі промислові підприємства.
7 травня стало відомо, що Державний фонд декарбонізації та енергоефективної трансформації також буде єдиним бюджетним джерелом підтримки підприємств у впровадженні найкращих доступних технологій та методів управління (НДТМ).
На цьому фоні максимально дивно виглядає витрачання коштів цієї бюджетної програми на реалізацію енергоефективних заходів у будинках. І постає питання: чи залишаться у ній кошти для тих, хто цю бюджетну програму, власне, й наповнює?
Які ризики такого спрямування коштів
Наразі існує реальна загроза того, що європейські партнери не захочуть співпрацювати з АТ “Фонд декарбонізації”, оскільки він витрачає кошти на проєкти, безпосередньо з декарбонізацією не пов’язані, а також ті, які мають невисоку ефективність.
Якщо подивитися на підходи Європейського Союзу до питання декарбонізації, то ми побачимо, що Директива 2003/87/ЄС про встановлення системи торгівлі квотами на викиди парникових газів (EU ETS) у межах ЄС передбачає, що країнам-членам слід використовувати не менше 50% доходів від EU ETS на цілі протидії зміні клімату та пов’язані з енергетикою. На практиці в середньому на визначені кліматичні цілі країни-члени спрямовували 74,4% отриманих доходів від продажу квот.
У ЄС існує одразу декілька інструментів державного фінансування зеленого переходу та декарбонізації. Так, із доходів EU ETS повністю фінансується робота двох із них – Innovation Fund та Modernization Fund загальним бюджетом €87 млрд. Ці фонди покликані надавати фінансування проєктам декарбонізації протягом Фази 4 (2021-2030 рр.).
Україні варто наслідувати європейський досвід і мати окремий фонд, який займатиметься виключно питаннями декарбонізації промислових підприємств. Перетворення єдиного існуючого профільного фонду на установу, яка займається фінансуванням житлово-комунального господарства замість зеленого переходу, виглядає щонайменше недоречно. Тому потрібно або створювати новий спеціалізований фонд, або звужувати направленість проєктів, які отримують пільгове кредитування від АТ “Фонд декарбонізації”.
Нагадаємо, на початку квітня ЕкоПолітика писала про те, що у першому кварталі 2025 року акціонерне товариство "Фонд декарбонізації України" видало майже втричі меншу кількість кредитів і на вдвічі меншу суму, аніж за останній квартал 2024 року.
