За останні 130 років українські ґрунти втратили близько 30% гумусу. Тепер, щоб забезпечити родючість, вони безжально заливаються добривами та пестицидами, використання яких практично не контрольоване. Наслідки цього – ерозія, забруднення, підкислення і засоленість ґрунту. В той же час, ключові законодавчі акти з охорони земель проходять повз увагу Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів. Чому так сталося – аналізувала ЕкоПолітика.
Який стан ґрунтів в Україні?
В Україні родючі ґрунти, чорноземи, займають 24 млн га, що становить 60% від усіх земель. Наша країна володіє 8% всіх чорноземів у світі. Це дає нам чудові можливості для ведення господарської діяльності. З правильним підходом ми могли б отримувати на своїх землях значно кращі врожаї, ніж більшість країн Європи. Але на практиці ситуація протилежна.
Рівень розораності ґрунтів в Україні один з найвищих в Європі — 53%. Для порівняння, у Німеччині цей показник становить 34%, у Польщі – 36%. Сама по собі розораність проблемою не є, проблема – у неправильному використанні та відсутності відновлення ґрунтів. Власники земель, особливо великі, часто не дотримуються сівозміни і з року в рік вирощують на одних і тих же ділянках найприбутковіші та найвиснажливіші культури — соняшник, кукурудзу, сою.
Як наслідок такого господарювання, у наших чорноземах різко знижується рівень гумусу, що відповідає за родючість. Якщо в цілинних чорноземах в верхньому горизонті знаходиться близько 10% гумусу, то в українських чорноземних ґрунтах середній вміст гумусу становить 3,7-4%. За оцінками екологів, за останні 130 років ми втратили третину гумусу. При цьому темпи його відтворення — 10 см за 2 тисячоліття!
Це відбивається на врожайності наших земель. Порівняємо, у 2022 році середня врожайність озимого ячменю по Україні 3,51 т/га. А у Німеччині цей показник за цей же рік склав вдвічі більше, приблизно 7,5 т/га. Якщо ми і надалі виснажуватимемо ґрунти – ця різниця лише збільшуватиметься.
Окрім цього, виснажені ґрунти легко піддаються ерозії — їх просто розвіює вітром. Це спричиняє зміну клімату та так зване опустелювання. В такому випадку ґрунти можуть стати не просто малородючими, а перестати родити узагалі.
За приблизними оцінками Національної академії аграрних наук України, через погіршення стану ґрунтів Україна вже втрачає близько 40 млрд грн на рік.
Війна і ґрунти
Додатковим фактором, який нищить українські ґрунти, стала війна. Землі засмічуються вибухонебезпечними речовинами, відходами зі знищених підприємств та нафтопродуктами.
Як повідомляв раніше у коментарі ЕкоПолітиці керівник ГО "Українська природоохоронна група (UNCG)" Олексій Василюк, під час вибухів у ґрунті лишаються важкі метали та сірка, яка при контакті з водою перетворюється на сірчану кислоту. Ця кислота знищує мікроорганізми, які формують екосистему ґрунтів.
За підрахунками Міндовкілля, з 24 лютого 2022-го було також зафіксовано розлив 31,5 тис. т нафтопродуктів та 2 тис. м3 отруйних речовин. Це спричинило шкоди ґрунтам на 19 млрд грн.
Окрема стаття збитків для ґрунтів – знищення російськими окупантами Каховської ГЕС. Поки всі наслідки цієї катастрофи обрахувати складно, але наразі система зрошення ґрунтів на Херсонщині фактично зруйнована.
До цього в області налічувалося 426,8 тис. га зрошуваних земель, або 21,6 % від загальної площі сільгоспугідь. Згідно із розрахунками держустанови "Українські гідромеліоративні системи", відтепер зрошення на Херсонщині буде неможливим протягом наступних 2-3 років. Як наслідок, засуха перешкоджатиме росту рослинності, сприятиме підняттю температури у регіоні та подальшому опустелюванню ґрунту. Це може поставити цей, переважно аграрний, регіон на межу виживання.
Неправильне господарювання – не краще війни
Що цікаво, ґрунти забруднюються нафтопродуктами і отруйними сполуками не лише від війни. Так само вони страждають і в мирний час, як правило, через службову недбалість.
Наприклад, наприкінці 2021 року Служба безпеки України викрила керівництво ТОВ "Прикарпатзахідтранс", що спеціалізується на транспортуванні нафтопродуктів, на масштабному забрудненні земель у Закарпатській області. За даними досудового слідства СБУ, наприкінці 2018 року це підприємство самовільно почало демонтаж резервної гілки нафтопроводу "Самара – Західний напрямок": демонтувало цистерни та майже 33 км трубопроводу.
Щоб зекономити на утилізації, небезпечні відходи із цистерн приховано "закопували" у ґрунт. Правоохоронці встановили, що внаслідок цього залишками паливно-мастильних матеріалів було забруднено майже 20 тис м² земель. Внаслідок цього екології регіону заподіяні збитки на понад 34 млн грн.
Але ключова проблема у питанні захисту ґрунтів – використання мінеральних добрив. У гонитві за кращими врожаями українські поля роками щедро поливають пестицидами та різного роду сполуками. За даними Держстату, з 2010 до 2021-го року (останній, за який наявний звіт) кількість внесених мінеральних добрив в Україні зросла з 1,1 млн тонн до 2,6 млн тонн. Практично всі ці добрива внесли під посіви сільгоспкультур. За ці роки майже у 2,2 рази зросло використання азотних добрив, у 2,8 разів – калійних та фосфорних. Якщо ще у 2010 році удобрена площа складала 70% від загальної посівної, то у 2021-му вже аж 91,5%! А на 1 гектар доводилося майже втричі більше добрив, ніж за 11 років до того (частка зросла з 58 до 142 кг на га).
Звісно, добрива необхідні для забезпечення врожайності у сільському господарстві, говорить експертка з екологізації сільського господарства ГО "Екодія" Анна Даниляк. Але важливі також підходи до їх використання:
"Добрива потрібно використовувати за належних погодних умов, треба враховувати якість та склад ґрунту, рельєф місцевості. В залежності від цих факторів підвищується або падає ризик незасвоєння добрив рослинами чи ґрунтом", – говорить вона.
Потім незасвоєні добрива потрапляють у водойми, спричиняючи забруднення, або поступово накопичуються в ґрунті та знищують мікрофлору, "закислюючи" чи "засолюючи" його.
Одним із основних штучних факторів підкислення ґрунту є непродумане внесення азотних добрив (зокрема, добрив на основі нітрату амонію). Підкислення ґрунту відбувається, коли азот вилуговується, а не поглинається культурними рослинами. Деякі амонійні добрива також спричиняють закислення навіть коли азот поглинається посівами.
Окрім цього, сприяють підвищенню кислотності ґрунту і кислотні опади, під час яких у ґрунт потрапляє сірчана, сірчиста або азотна кислота. Такі кислотні дощі може спровокувати робота ТЕС або великих промислових підприємств, які не належним чином очищують свої викиди.
Ще одна схожа проблема – засолення ґрунтів, вона виникає через потрапляння у землю великої кількості водорозчинних солей, наприклад натрію чи калію. На засолених ґрунтах теж погіршується родючість, а за певного рівня засоленості вона може повністю зникнути.
Для того, щоб зупинити процеси окислення і засолення, використанню мінеральних добрив треба шукати альтернативу. Такою альтернативою може бути, зокрема, використання більш екологічно-дружніх мінеральних добрив:
"Органічні добрива можуть бути альтернативою, про це говориться і у так званій Нітратній директиві ЄС. – говорить Анна Даниляк. – Але органічними добривами теж можна нанести шкоду, якщо не дотримуватися технології їх формування та використання. Процедуру збирання і зберігання відходів теж регламентує Нітратна директива".
Країни Європи, на відміну від України, вже давно оцінили ризики надмірного використання добрив і стали на шлях їх зменшення. "Європейський зелений курс" ставить за мету скоротити на 50-70% за наступні десять років використання міндобрив та засобів захисту рослин. Це зменшить рівень забруднення ґрунтів у країнах ЄС. Водночас це також може призвести до запровадження в ЄС жорстких фітосанітарних норм з відстеження максимальних залишкових рівнів пестицидів при імпорті аграрної продукції. І тут варто було б захвилюватися українським аграріям. Якщо вони у найближчій перспективі планують постачати продукцію в країни ЄС – необхідно вже міняти підходи до господарювання. Коли ж Україна стане повноправним членом європейської спільноти, ця вимога тим більше буде для нас обов’язковою.
Що робить Міндовкілля для захисту ґрунтів?
На жаль, Міністерство захисту довкілля грає досить епізодичну роль в удосконаленні системи захисту ґрунтів. Так, у квітні 2022-го Міністерство затвердило Методику визначення розміру шкоди, завданої землі, ґрунтам внаслідок надзвичайних ситуацій та/або збройної агресії та бойових дій під час дії воєнного стану. І це, мабуть, ключовий та єдиний крок відомства у напрямку захисту ґрунтів за останній час.
Найвагоміші правові акти у сфері захисту ґрунту віддані Міністерству аграрної політики та продовольства. Хоча, воно в першу чергу орієнтоване на розвиток господарювання на землі, а вже потім на її захист, як природного ресурсу.
Почнемо з того, що наразі в нас відсутній свого роду основний план захисту земельних ресурсів. У січні 2022-го була офіційно затверджена Концепція Загальнодержавної цільової програми використання та охорони земель, замовником якої виступило Мінагрополітики. У 9-місячний термін ця програма, відповідно до концепції, мала бути розроблена та подана Кабміну. Але поки інформації про її подання чи розгляд – немає.
Наприкінці 2021 року те ж Мінагрополітики виставило на обговорення проєкт закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони ґрунтів та відтворення їх родючості". Законопроєктом, зокрема, передбачалося введення в дію до січня 2023 року системи моніторингу стану ґрунтів, гармонізація показників якості ґрунту з ЄС, визначення рівня забруднення та оптимального вмісту поживних речовин, встановлення методів запобігання виснаженню ґрунтів і багато іншого. Не зважаючи на важливу природоохоронну складову, цікавості Міндовкілля щодо адвокації цього законопроєкту, як і згаданої вище Концепції цільової програми – не спостерігаємо. Законопроєкт, до слова, до парламенту все ще не внесений.
Також важливе значення для захисту ґрунтів, як ми вже згадували вище, має так звана Нітратна директива – Директива 91/676/ЄС про захист вод від забруднення, спричиненого нітратами з сільськогосподарських джерел. Вона визначає граничний показник нітратів у ґрунтових водах – максимум 50 мг на літр. Це обмеження слугує не тільки для захисту ґрунтових вод і питної води, але й захищає ґрунти від надто інтенсивного внесення азотних добрив. Імплементацією положень Директиви займається напряму Міндовкілля, і вона – досі не імплементована.
Оскільки, питання захисту земель наразі перебуває у віданні як Міндовкілля так і Міністерства аграрної політики, на практиці системних дій у цьому напрямку немає. Мінагрополітики захистом ґрунтів займається більше за залишковим принципом, а Міндовкілля відповідних законопроєктів не вносить і не адвокатує. Тим часом з кожним аграрним сезоном українські ґрунти все більше виснажуються. Ще з десяток років такого господарювання і майбутні покоління ризикують отримати у спадок не родючі чорноземи, а випалену пустелю.
