У положенні про Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України для цього органу прописали широке коло завдань. Серед них зокрема, забезпечення формування державної політики у сферах раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів; охорони та раціонального використання земель; контролю за використанням і охороною вод, відтворенням водних ресурсів та інші. Відповідні сфери значаться серед пріоритетів Міндовкілля і на його офіційному сайті. Що ж робить міністерство, щоб виконати поставлені завдання та який ефект від його кроків?
Щоб з’ясувати це, ЕкоПолітика запускає серію матеріалів, і розпочнемо її з роботи Міндовкілля у сфері охорони водних ресурсів.
Стан водних ресурсів України
Війна накладає свій відбиток на усі природні системи, зокрема завдає непоправної шкоди водоймам. За моніторинговими данними Міндовкілля, внаслідок активних бойових дій з 24 лютого 2022 року водним ресурсам було завдано шкоди на 19 млн грн. Всі ці збитки ретельно підраховуються та у майбутньому повинні бути покриті росією як державою-агресором.
Але на жаль, росія наразі – не єдиний наш "шкідник". Не менше шкоди водним ресурсам приносить господарювання, яке за нестачею стримувальних факторів масово стає недобросовісним.
Україна належить до малозабезпечених водними ресурсами країн. Лише 4% нашої території займають водойми. Ми посідаємо 32-ге місце із 40 країн Європи за цим показником. Та навіть цей обмежений ресурс ми не можемо використати сповна через високий рівень забруднення. Інтенсивне надходження шкідливих речовин у підземні водоносні горизонти призвело до того, що тільки за останні 20 років кількість осередків їх забруднення виросла більш ніж учетверо.
За довоєнною статистикою, серед основних забруднювачів вод офіційно виокремлювали ЖКГ з часткою в загальній системі забруднення 77%, промисловість – 22%, і останню сходинку чомусь відводили сільському господарству – 0,5%.
Чому забруднення таке активне?
Як розповідає кандидатка географічних наук, експерт з охорони водних ресурсів, голова комітету охорони водних ресурсів, водного врядування та екомодернізації водної сфери PAEW Мар’яна Гінзула, високий рівень забруднення українських вод від господарської діяльності зберігається, перш за все, через складну спадщину експлуатації водного фонду до часів незалежності.
"У радянський період була впроваджена така система, як прямий скид у водні об’єкти без очистки. Очистка на той час була технічно відсутня в такому політичному утворенні як Радянський союз. В результаті цього ми отримали складний багаж, який тягнемо сьогодні. Побудована ними система господарювання почала змінюватися лише після 2000-х", – говорить Мар’яна Гінзула.
Інша проблема, за словами експертки, в тому, що через велику площу країни, розподіл водних ресурсів в Україні не рівномірний. Найменше їх припадає на території, де господарська діяльність була найбільш активною – на сході країни. Як наслідок, водойми у цій частині України максимально забруднені та повільно проходять очистку.
Нині скидання неналежно очищених стоків у поверхневі води досі є швидше системою, ніж винятком. За інформацією звіту Державної екологічної інспекції за результатами 2022 року, загальна сума розрахованих відомством збитків водним ресурсам склала майже 42,8 млн грн. Мова йде про збитки від господарської діяльності. Зверніть увагу, навіть вони вдвічі більші, ніж від бойових дій. Але ця сума – це ще далеко не повна картина шкоди.
Окремо зупинимося на сільському господарстві. За даними ФАО, саме цей вид діяльності є основним джерелом забруднення вод на планеті загалом. В Україні ж офіційно, як ми зазначали вище, воно займає останнє місце у списку забруднювачів. Чому ж виник такий дисбаланс? Невже наше сільське господарство настільки екологічно-дружнє? Насправді ні. На жаль, у нас просто неналежним чином проводиться облік шкоди від сільськогосподарської діяльності.
Підрахунок реального обсягу забруднення ускладнює специфіка використання води у сільському господарстві. Окрім цього, частина агрохімікатів регулярно змивається з полів у водойми з поверхневим чи підземним стоком води. Як наслідок, державний та громадський моніторинг постійно демонструє перевищення у водоймах вмісту нітратів, фосфатів і пестицидів, але саму причину зафіксувати дуже складно.
Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України в лютому 2021 року показало результати скринінгу басейну Дніпра. Він виявив багато отрутохімікатів сільгосппризначення, зокрема й ті, що були заборонені ще у 60-х роках ХХ століття. Одна із речовин (карбендазим) була присутня майже в кожному другому зразку води. По іншій (атразину), що належить до пріоритетних речовин для моніторингу забруднення води в ЄС, зафіксоване перевищення безпечного рівня.
Оскільки сільське господарство з року в рік стає більш інтенсивним, у ньому використовується все більше добрив, відповідно, ситуація без втручання держави і належного контролю буде лише погіршуватися.
Що з контролем та відповідальністю?
Щорічно в Україні фіксують випадки масового забруднень водойм. До прикладу, 24 грудня 2022 року стався масштабний витік нафтопродуктів у річку Дністер поблизу Гадяча на Львівщині.
У вересні 2020-го екологи били на сполох через те, що Бузький лиман затягло зеленою плівкою, а вміст небезпечних речовин у воді став надміру високим. Тоді запідозрили підприємства, які знаходяться в бухті – морський порт та судноремонтний завод.
У жовтні 2019-го активісти зафільмували масштабне скидання нечистот рожевого кольору з Володимир-Волинської птахофабрики.
І таких випадків десятки в кожному регіоні. А от випадків стягнень шкоди за забруднення, на жаль, значно менше.
Експерти стверджують, вимоги до стічних вод та облаштування прибережних смуг чітко прописані в українському природоохоронному законодавстві, але на практиці – не працюють. Адже окрім правил має діяти ще й система контролю, яка поки залишає бажати кращого.
Ще складніша ситуація з контролем забруднення від сільськогосподарської діяльності. Якщо забруднені стоки від промислових об’єктів хоча б можна зафіксувати та, використовуючи важелі впливу, спонукати підприємство очищати їх належним чином, то забруднення від сільського господарства є стихійним і майже непомітним. Небезпечні сполуки, якими обробляють поля, просочуються у грунти, далі потрапляють у підземні води, з якими вже опиняються у найближчих криницях та водоймах. Це робить небезпечною для споживання воду в цілих регіонах. Навіть в найбільших аграріїв України відсутня інформація на сайтах, що вони роблять для зменшення забруднення довкілля і в першу чергу водойм і водних ресурсів.
Що в цей час робить Міндовкілля?
Міністерство захисту довкілля – ключовий орган, від якого залежить екологічна політика нашої країни. Відповідно, він має найбільше важелів впливу на ситуацію. На офіційному сайті Міндовкілля регулярно звітує про свою діяльність в частині охорони водних ресурсів, про удосконалення регуляторних актів у цій сфері, публікує відстеження результативності своїх регуляторних актів. Але у підсумку все це – тупцяння на місці, яке не дає практичних результатів. А реформи, які мали б відчутно вплинути на ситуацію з забрудненням водойм, роками прогальмовують.
Згадаємо реформу Державної екологічної інспекції, яка і повинна забезпечити ефективний контроль за виконанням екологічного законодавства, зокрема у водній сфері. Її обіцяли провести ще до кінця 2020-го, але зараз вона взагалі випала з порядку денного. Законопроєкт №3091 "Про державний екологічний контроль" так і не дійшов до другого читання.
Досі готуються до першого читання:
- Проєкт Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дерегуляції господарської діяльності у сфері розвитку водного господарства (№7346).
- Проєкт Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони та збереження особливо цінних ділянок природних водойм та водотоків (№ 5413).
- Проєкт Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення екологічної безпеки водокористування (№8363).
Окрім цього, відповідно до Угоди про асоціацію з ЄС, Україна взяла на себе зобов’язання впровадити вимоги шести водних Директив:
- Директива 2000/60/ЄС про встановлення рамок діяльності Співтовариства у сфері водної політики;
- Директива 2007/60/ЄС про оцінку та управління ризиками затоплення;
- Директива 2008/56/ЄС про встановлення рамок діяльності Співтовариства у сфері екологічної політики щодо морського середовища;
- Директива 91/271/ЄС про очистку міських стічних вод;
- Директива 98/83/ЄС про якість води, призначеної для споживання людиною;
- Директива 91/676/ЄС про захист вод від забруднення, спричиненого нітратами з сільськогосподарських джерел.
Жодна з цих директив наразі не імплементована повністю, а деякі навіть не мають визначеного плану щодо імплементації.
Наголосимо, що саме положення Директиви 91/676/ЄС, так званої Нітратної директиви, і мали б створити систему контролю за забрудненням від сільського господарства, якої нам вже критично не вистачає.
Єдиний позитивний момент – розробка Міністерством та схвалення Водної стратегії на період до 2050 року. Але і вона, на жаль, отримала низку зауважень від експертного середовища.
Поки Міндовкілля очікує якогось "дива". Реальну справу з очищенням вод беруть у свої руки справжні активісти на місцях. До прикладу, Артему Приходьку з Харкова три роки тому набридло спостерігати за тим як у річці Уди плавають тонни сміття, тому разом з однодумцями вони очистили річку та встановили сміттєвий уловлювач. Таким же "рецептом" могли б скористатися й інші громади та за умов грантової підтримки навіть запровадити більш масштабні очисні ініціативи. Але тоді виникає питання, якщо очищенням водойм займатимуться лише активні громадяни, навіщо тоді їм додатково фінансувати зі своїх кишень роботу цілого профільного Міністерства? І питання поки без відповіді.
