Пандемія COVID-19 стала лише каталізатором, бо передумови для подорожчання існували й раніше. Ізоляційні заходи порушили ланцюжки постачання.
Крім того, за останні 12 місяців показник вартості транспортування товарів виріс у два-три рази, що позначається на ціні продуктів. Попит на їжу залишається стабільно високим і це дає можливість виробникам піднімати ціни.
Один з вирішальних факторів ціноутворення – глобальні зміни клімату. Засухи та зневоднення підривають основи сільського господарства, оскільки воно споживає 70% світових запасів прісної води. Особливо реальна загроза для Азії та Африки. В інших регіонах до середини століття врожайність знизиться на 10%.
За даними Корнельського університету, продуктивність світового сільського господарства була б на 21% вищою, якби не кліматичні зміни. Учені стверджують, що останні сім-вісім років стався своєрідний ефект паузи, коли в галузі немає значних покращень, а в більш спекотних регіонах відбувається регрес.
Далі буде гірше, прогнозує Світовий банк. Засухи посиляться, опади випадатимуть в екстремальних кількостях, придатні для вирощування сільськогосподарських культур площі зменшаться. Тимчасом населення планети зростає, тому їжі потрібно буде ще більше. До 2050 року кількість людей на Землі збільшиться на 2 млрд до 9,8 млрд, і всі ми потрапимо в продовольчу пастку.
Проблема ускладнюється тим, що сільське господарство теж є фактором кліматичних змін. Воно відповідальне за чверть парникових газів. Постає надскладне завдання: нагодувати усіх людей і при цьому знизити навантаження галузі на довкілля. Це можна зробити лише через адаптацію сільського господарства до змін клімату й мінімізації його негативного впливу на довкілля.
Потрібна оптимізація іригаційних систем з впровадженням суворого контролю за споживанням води та електроенергії. Варто диверсифікувати джерела води, здійснити заходи з відновлення запасів підземних вод, посилити біорозмаїття сільськогосподарських культур, які не будуть виснажувати землю.
Про це говорять прихильники кліматично оптимізованого сільського господарства і їх голос звучить дедалі гучніше. Цей напрямок базується на трьох "стовпах": посилення продуктивності, адаптація фермерства до існування в гармонії з екосистемою, зменшення викидів парникових газів.
Проте далеко не все залежить від аграріїв, потрібна потужна підтримка держави. Вона має безліч дієвих інструментів із залучення додаткових інвестицій для модернізації галузі. Для України це надзвичайно актуальне завдання, бо ми претендуємо на статус світової житниці і повинні зберегти його в майбутньому.
Клімат степової частини країни, де зосереджено 46% посівів зернових культур, поступово стає сухим субтропічним на зразок грецького.
Експерти Національної академії наук прогнозують можливість втрати для інтенсивного землеробства половини орних площ протягом наступних двадцяти років. Інститут охорони ґрунтів попереджає про тенденцію втрати гумусу – 0,05% кожні п'ять років, у грошовому еквіваленті це 450 млрд грн за останні 20 років.
У контексті великих перетворень, що чекають на агросферу після впровадження ринку землі, не слід забувати про нову кліматичну реальність. Вона вирішальна для успіху сільськогосподарського виробництва. Варто застосувати низку практик з адаптації агросектору, що пройшли успішне випробування в різних країнах світу.
Серед них – створення системи раннього попередження про посухи для фермерів, моніторинг ризиків екстремальних погодних явищ, формування фонду сприяння кращому управлінню сільськими територіями, державні субсидії для встановлення систем крапельного зрошення, розробка систем підтримки екологічного управління земельними ресурсами, запуск роботи дорадчої служби для аграріїв.
Міжнародна фінансова корпорація (IFC) ініціювала для України проєкт "Розвиток фінансування кліматично-оптимізованого сільського господарства", аби залучити 5 млн дол для зменшення викидів парникових газів на 2 тис тонн до кінця 2021 року.
Держава за підтримки Світового банку проводить дослідження з моделювання кліматичних змін та їх наслідків для аграріїв. Планується сформувати секторальний план адаптації цієї галузі. Сподіваюся, ці заходи не обмежаться деклараціями та обіцянками. Потрібна реальна увага держави до питання продовольчої безпеки, яка не менш важлива, ніж безпека внутрішня та зовнішня.
Якщо впораємося, то станемо частиною сили великих аграрних країн, синергія зусиль яких допоможе людству забезпечити наступним поколінням процвітання.
