Відповідно, ціна на вугілля позначиться на собівартості цементу, що позначиться на вартості будівництва в Україні на 300% (щодо бетонних робіт).
Чи можна здешевити виробництво цементу? Можна, можливо! І значно. Для того щоб це зробити, необхідно додати до вугілля так званий RDF, матеріал, що складається з пластикових/гумових відходів, одержуваних у процесі сортування ТПВ або промислових відходів полімерів/гуми.
Додавати, до вугілля можна до 30% RDF. Собівартість цього матеріалу в ЄС раніше варіювала від 0 до 15 євро за тонну, залежно від якості матеріалу.
В Україні сьогодні спалювати подібну суміш можуть 8 цементних заводів. Потенціал зі спалювання – понад 500 000 тонн на рік RDF. Саме стільки пластику/гуми могло не надходити на звалища.
Для виробництва 500 000 тонн RDF необхідно обладнання для глибокого сортування 2 500 000 тонн ТПВ. Таких ліній немає в Україні. Після того як матеріал буде відокремлено, необхідно й саме обладнання для виробництва самого RDF на 500 000 тонн, якого в Україні також немає.
Відповідно, якщо в найближчому майбутньому ціна на вугілля залишиться на нинішньому рівні або взагалі можуть виникнути перебої з постачаннями, то цементне виробництво під загрозою взагалі зупиниться. Це є велика можливість для конкурентних підприємств вийти на український ринок. З 2019 року було накладено ембарго на постачання цементу з РФ, Білорусі та Молдови, на той момент це було 90% всього імпорту в Україну.
Нині основним постачальником цементу в Україну є Туреччина, яка за рік виробляє 142 млн тонн цементу! Україна ж виробляє лише 9 млн тонн.
Відразу хочу сказати, що цементні заводи Туреччини спалюють величезну кількість RDF, вироблену як усередині країни, так і є основним імпортером сировини з ЄС. Що значно впливає на собівартість цементу, яка на 50% нижча за європейські.
Який висновок можна зробити з цього. Україна постійно втрачає можливості через відсутність державної стратегії переробної галузі (яка взагалі відсутня як поняття у нашій країні). Невідповідність до європейського законодавства та норм призводить до неможливості співпраці з європейським бізнесом.
Ми часто наводимо приклад Швеції, яка одержує відходи для спалювання з інших країн. Наші цементні заводи могли б діяти так само, як і їхні турецькі конкуренти, але вони не можуть цього робити, оскільки наше законодавство не надає їм такої можливості, а внутрішніх потужностей немає для виробництва необхідного для них матеріалу.
І доки депутати, представники міністерств влаштовують між собою публічні розбирання і не можуть здійснити реформу у сфері управління відходами, скоро вся переробна промисловість України просто може зупинитися через банальну нестачу сировини.
Відразу зроблю ремарку – непрохідний проєкт закону №2207-1Д не сприяє розв'язанню цієї ситуації. Чому? Ось один із пунктів проєкту 2207-1Д, який гальмуватиме реформу: "Платоспроможність – плата за послугу з управління комунальними відходами для фізичної в місяць не повинна перевищувати 1% від мінімальної заробітної плати".
