В країнах, які не є членами Європейського Союзу, які не підписували угоди про намір вступу до Союзу, які не підписували угоди щодо вимог гармонізації та імплементації європейського законодавства, де уряди не приймали плани дій уряду, в яких прописували червоним вимоги щодо впровадження принципу РВВ, та які взагалі знаходяться на іншому континенті вже запровадили європейські принципи РВВ, та які вже працюють.
А Україна, яка взяла на себе відповідальність і обіцяла ЄС та українцям ще у 2014 році впровадити РВВ, за 11 років так і не змогла цього зробити. Ще один доказ того, що державне управління в Україні є слабкою ламкою, що гальмує її розвиток.
Ось чому принцип РВВ став стандартом у багатьох країнах Латинської Америки, Азії та Африки:
1. Зростання кількості відходів та проблеми управління
В країнах із швидким економічним зростанням, урбанізацією та зростанням споживання спостерігається швидке збільшення обсягів побутових та промислових відходів.
Традиційні системи збору й утилізації часто не справляються, виникає захаращення міських територій, забруднення водойм та ґрунтів.
2. Фінансова та інвестиційна ефективність
РВВ переносить відповідальність на виробників, зменшуючи фінансове навантаження на державу та муніципалітети.
Системи РВВ стимулюють інвестиції в переробку та інфраструктуру циркулярної економіки, бо виробники зацікавлені у зменшенні витрат на збір та утилізацію відходів.
3. Вплив міжнародних норм та партнерств
Багато країн Латинської Америки, Азії та Африки беруть участь у програмах ЄС, GIZ, UNDP, World Bank, де РВВ — це частина рекомендацій щодо сталого управління відходами.
Підприємства, що експортують товари, стикаються з вимогами EPR у країнах-імпортерах, що стимулює впровадження аналогічних систем у себе.
4. Стимулювання циркулярної економіки
РВВ заохочує повторне використання ресурсів, переробку та еко-дизайн продуктів.
У країнах із обмеженими природними ресурсами це стає економічно вигідним рішенням.
