В перші місяці війни у пошуках відповіді на питання - як найкраще в умовах України, тут і зараз, маючи стан війни та інтенсивне бомбардування цивільних об’єктів, поводитися з будівельними відходами (відходами знесення, руйнацій тощо), я домовилася про зустріч з будівельним підрядником UNIT city.
Маю звичку бути уважною до прихованих деталей, які надходять до мене за різних обставин, тож я добре пам’ятаю, як ще у далекому 2017 році демонтаж старих корпусів колишнього Мотоциклетного заводу відбувався з одночасним подрібненням відходів знесення.
Технологія переробки досить проста - на першому етапі виокремлюються компоненти відходів знесення - метал, скло, пластики, бетон, деревина, цегла тощо. Метал і скло, в деяких випадках і пластик (як ПВХ профіль) можна продати заготівельникам і переробникам.
Бетон і цегла подрібнюються і використовується повторно, здебільшого там, де його якість не надто важлива, наприклад, в якості щебневої підсипки на бездоріжжя.
Причому, за словами представника будівельного підрядника UNIT city, компанія, яка здійснює переробку відходів знесення часто працює умовно безоплатно - коли замовник не сплачує за послуги утилізації відходів знесення, тому що виконавець забирає собі отриману під час переробки сировину.
Але це були обставини мирного часу, коли переробник працював з відходами, які є умовно безпечними. Відходи, які утворились під час війни інші, вони можуть містити залишки, а то і цілі частини нерозірваних снарядів, можуть бути забруднені важкими металами. А у випадку, коли мова йде про зруйновані промислові об'єкти - хімічними отруйними речовинами.
Тому першим завданням має стати оцінка безпеки переробки таких відходів - як цивільних, так і промислових. Зробити це можуть фахівці ДСНС та науковці. Або і консультанти з інших країн (в таких випадках я завжди думаю про те, а чому ми не маємо таких українських фахівців, може тому, що їх просто ніхто не запитував?)
А тепер про долю переробки відходів знесення. Якою вона буде? Який план?
Що я бачу вже зараз у відкритих джерелах. Міністр захисту довкілля Руслан Стрілець просить допомогу у Литви, Olena Shuliak оголошує новину про ізраїльського інвестора, який має новітню технологію переробки будівельних відходів.
Цікаво, а чи була зроблена спроба запросити в цей кейс вітчизняний бізнес?
Чому українським підприємцям варто поставити це питання Уряду вже зараз?
Тому що “природа не терпить порожнечі”. Не зробить це український бізнес, зробить - випадок, та іноземні компанії.
До речі, в безкоштовну допомогу я не вірю, сподіваюся, що і ви. Бо як сказано, якщо ти отримуєш щось безкоштовно, то ти і є товар! Витрати “інвесторів” покриють Уряди їх країн, українська сторона (ймовірно, безоплатно) надасть ділянку під будівництво. Тож ціна безкоштовного насправді має цілком реалістичну ціну.
Починати діалог варто, бо попереду на нас чекає “план Маршалла”.
Сподіваюся, що ці плани не поховають український бізнес остаточно, який сьогодні неймовірними зусиллями донатить гроші на ЗСУ, утримує старі, або навіть створює нові робочі місця і намагається зробити свій внесок у маховик економіки.
То який наш план? Він вже на часі.
