ЕкоПолітика взяла коментар щодо законопроєкту №11355 у Владислава Антипова, генерального директора "Центру екології та розвитку нових технологій" та віцепрезидента PAEW.
Як Ви оцінюєте, чи є реалістичним термін 7 років для переходу на нові НДТМ українських промислових підприємств?
Попри війну, Україна за останній рік вже досягла значного прогресу у виконанні вимог екологічного та кліматичного розділу євроінтеграції. Тому цей законопроєкт має продовжити наш успішний трек на шляху до ЄС.
При цьому, важливими є терміни переходу на НДТМ, які зараз законотворці встановили на рівні 7 років. Нагадаю, що навіть у стабільній та заможній Європі перехід на НДТМ здійснювався понад 20 років. У деяких країнах він ще навіть не завершився. Тому для певних українських підприємств строк у 7 років не виглядає реалістичним станом на зараз.
Війна, постійні обстріли, відключення світла – це тільки частина проблем, з якими наразі стикаються українські промислові підприємства. А ще є брак фінансування, брак робочої сили, брак іноземних технологій та експертів і багато інших факторів, які не додають оптимізму щодо можливості здійснення переходу на НДТМ у встановлені терміни.
Я сподіваюсь, що саме на питання термінів законодавці звернуть увагу при розгляді законопроєкту у 2-му читанні або ці питання мають бути врегульовані подальшими підзаконними актами.
На Вашу думку, які галузі промисловості встигнуть запровадити НДТМ вчасно?
На сьогодні найбільші ризики того, що НДТМ не будуть впроваджені вчасно, мають гірничо-металургійний комплекс, енергетика та цементна галузь. Ці галузі мають дуже складні виробничі ланцюжки, великі масштаби проведення проєктних та будівельних робіт, а також потребують найбільш вартісних та сучасних технологічних рішень. Також важливо те, що на великому підприємстві неможливо реалізувати якийсь один проєкт, який розв’яже усі проблеми.
Необхідно створювати цілі інвестиційні програми з переходу на НДТМ, які включатимуть десятки проєктів. Якщо менші галузі можуть реалізовувати інвестиційні проєкти з екологічної модернізації за 1-2 роки, то на великих підприємствах для реалізації таких програм може знадобитися від 10 до 20 років.
Які ризики Ви вбачаєте стосовно цього переходу?
Також великим питанням залишається фінансування масштабних екологічних проєктів, які требі реалізувати для переходу на НДТМ. Зараз багато українських галузей працюють або на межі рентабельності, або навіть “в мінус”. Підприємства не мають власних коштів для таких масштабних інвестицій, а залучити іноземне фінансування для заводу, над яким щодня літають ракети, просто неможливо.
Тільки для гірничо-металургійного комплексу перехід на НДТМ оцінюється від $5 до $10 млрд! Проблемним питанням є можливість придбати високотехнологічне імпортне обладнання та залучити іноземних експертів до пусконалагоджувальних робіт. Зі зрозумілих причин не всі іноземці хочуть сьогодні їхати в Україну й особливо у такі промислові міста як Запоріжжя, Дніпро або Кривий Ріг.
Ще однією проблемою, про яку недостатньо кажуть, є наявність робочої сили. Навіть якщо ми зможемо залучити інвестиції та вмовимо іноземні компанії допомогти з технологіями, то банально не буде кому копати котловани, будувати та встановлювати обладнання.
