Протягом останніх десятиріч всі, навіть ті, хто безпосередньо не цікавиться глобальною політикою, безперечно, чули про кліматичні зміни й глобальне потепління. Однак для багатьох це питання, особливо на фоні трагічних подій в нашій країні, цілком зрозуміло, не було пріоритетним. Брак доступної для неспеціалістів інформації з цього питання є ще одним фактором низького інтересу до цієї проблеми серед широких верств населення.

Протягом останніх десятиліть міжнародна спільнота впровадила низку угод і механізмів, спрямованих на скорочення промислових викидів парникових газів (ПГ), такі як Рамкова Конвенція ООН про Зміну Клімату (РКООНЗК) і Кіотський протокол. Однак проблеми з ратифікацією країнами з найбільшими викидами (США, рф) і відсутність конкретних лімітів для великих країн-ратифікантів, що розвиваються (Китай, Індія, Бразилія), призвели до того, що глобальні викиди не тільки не скоротилися, але й ще більше зросли, а темпи глобального потепління пришвидшилися, що призвело до надзвичайної кількості катастрофічних кліматичних подій в усьому світі.

Країни, які ратифікували Паризьку кліматичну угоду (ПКУ), зобов'язалися досягти повного скорочення викидів і кліматичної нейтральності до 2050 року.

Другою вимогою є так звана адаптація – тобто впровадження проєктів, які б могли протистояти негативним кліматичним впливам. Це включає, наприклад, стійкий до природних катаклізмів дизайн будівель, доріг, мостів, дамб, енергетичних об’єктів тощо.

На виконання зобов’язань у межах ПКУ у 2019 році Європейський Союз запровадив так званий Європейський зелений курс, що є дорожньою картою заходів. Потужна програма фінансової підтримки для зеленого переходу, надана Єврокомісією, складає 1 трильйон євро.

Що стосується безпосередньо України, то вона ратифікувала РКООНЗК і Кіотський протокол. Продаж квот на викиди ПГ, отриманих завдяки економії викидів, принесли в бюджет України у 2010-2011 роках 4 млрд грн.

У 2015 році Україна однією з перших європейських країн приєдналася до ПКУ. Проміжні цілі включали 65% скорочення викидів ПГ до 2030 року і повну відмову від викопного палива до 2035, із забезпеченням всіх енергетичних потреб завдяки відновлювальній та атомній енергетиці 50% на 50%. Україна почала адаптувати своє законодавство відповідно до Європейського зеленого курсу. Однак, подальша повномасштабна військова агресія відтермінувала ці плани та ще більше посилила негативні екологічні та кліматичні впливи.

Попри всі виклики, в Україні триває адаптація законодавства в екологічній сфері до норм і стандартів ЄС. Так, у березні КМУ схвалив План України, необхідний для реалізації ініціативи ЄС "Ukraine Facility" обсягом 50 млрд євро на період 2024-2027 років. У червні КМУ також схвалив Національний план з енергетики та клімату (НПЕК) на період до 2030 року. Нарешті, в жовтні ВРУ було ухвалено вже зазначений кліматичний закон, який поставив перед Україною ще більш амбітну мету – досягнення кліматичної нейтральності до 2050 року, замість раніше оприлюднених планів до 2060 року.

Кліматичні зміни й пов'язані з ними катастрофічні наслідки у вигляді повеней, посух, поповзнів, погіршення якості повітря і води, аномальної спеки, лісових пожеж тощо можуть мати на Україну негативні впливи, які можна порівняні з руйнуваннями, спричиненими тривалою війною. Ще до війни Україна неодноразово потерпала від повеней на Закарпатті, лісових пожеж та інших природних катаклізмів. В останні роки збільшення посушливих днів площа знищення лісів України від пожеж зросла втричі.

Війна в рази посилила ці впливи, тому реакція на них має бути невідкладною. Державна політика і механізми фінансування мають бути запроваджені на всіх рівнях, а кожне українське підприємство має включити оцінку та управління кліматичними ризиками у свою бізнес-модель, аби відповідним чином адаптуватися до цих змін і залишатися конкурентоспроможним. І безумовно, обізнаність і підтримка цих процесів серед широких верств населення є важливим фактором успіху кліматичної політики, яка дозволить нам побудувати зелену, енергетично-незалежну і стійку країну.