Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України знову організовує онлайн-обговорення щодо ОВД (оцінки впливу на довкілля), продовжуючи практику, яка дедалі більше виглядає не як формування політики, а як її імітація.
Кількість консультацій зростає, але їхня якість вимірюється не кількістю проведених зустрічей, а наявністю результату, і саме цього елементу системно бракує.
Попередні обговорення завершилися без публічного звіту і без мотивованих відповідей на пропозиції бізнесу та громадськості, що фактично нівелює саму ідею відкритого діалогу.
У такій конфігурації процедура ОВД втрачає свою базову функцію як інструмент прозорого ухвалення рішень і перетворюється на формальність, яка не створює ні передбачуваності, ні довіри.
У міжнародній практиці відсутність фідбеку означає незавершеність процесу і неможливість вважати консультації належними.
В українській практиці це дедалі більше виглядає як прийнятна норма, де сам факт проведення обговорення підміняє його зміст і результат.
Особливо показовим є те, що учасники процесу продовжують витрачати час і експертний ресурс на підготовку пропозицій, які не отримують жодної формалізованої відповіді.
Така модель не просто знецінює експертну участь, вона формує системний сигнал для бізнесу та інвесторів про відсутність передбачуваності і відповідальності з боку регулятора.
У цих умовах чергові обговорення виглядають не як інструмент покращення політики, а як повторення циклу без результату, що безпосередньо впливає на довіру до регуляторної системи і на інвестиційні рішення.
Позиція залишається простою і раціональною. ДО проведення будь-яких нових консультацій має бути забезпечено повний і публічний фідбек на всі попередні пропозиції із чітким поясненням, які з них враховані, які відхилені і з яких причин.
Без цього неможливо говорити ні про якість діалогу, ні про формування політики як такої.
В січні було обіцяно прозорий діалог і інформацію по врахуванню та неврахуванню попередніх пропозицій. Де хоч якийсь звіт?
Системна відсутність відповіді більше не може трактуватися як технічний недолік. Це вже характеристика процесу, яка прямо впливає на довіру до державних інституцій і якість регуляторного середовища.
І якщо ця практика зберігатиметься, вона неминуче стане предметом публічної оцінки з боку професійної спільноти, бізнесу та міжнародних партнерів як приклад невідповідності базовим принципам прозорого врядування.
