Спалювання шкідливе для здоров’я. Спалювання відходів (зокрема з використанням найновітніших технологій), призводять до викиду таких токсичних металів, як свинець, ртуть, діоксини, фурани, та інших токсичних речовин у повітря, воду та ґрунти. Токсини, що містяться у викидах, летючій золі (а її лишається до 30% від сміттєспалювання) та шлаках у місцях спалювання відходів, можуть переміщатись на великі відстані, відкладатись у ґрунтах і воді, тканинах рослин і тварин, зрештою потрапляючи в людський організм.
Спалювання не дружнє до довкілля. Понад 90% відходів , які потрапляють на сміттєспалювальні заводи та сміттєзвалища, можуть бути перероблені або компостовані. Спалювання цих цінних матеріалів з метою вироблення тепла та електроенергії стимулює споживання і стримує зусилля щодо збереження природних ресурсів.
Спалювання пришвидшує зміну клімату. Сміттєспалювання погано впливає на зміну клімату. Під час спалювання сміття виділяється 1,355 кг СО2 за мегават-годину виробленої електроенергії. Для порівняння: на вугільних ТЕЦ виділяється 1020 кг/мегават-годину.
Спалювання не заощаджує енергію. Переробка та компостування можуть заощадити в п’ять разів більше енергії, якщо порівнювати з тією, що утворюється в результаті спалювання відходів (waste-to-energy).
Спалювання скорочує робочі місця. Спалювання відходів потребує великих інвестицій, але дуже мало робочої сили, тобто інсинератори створюють мало робочих місць. А повторне використання та переробка, навпаки, приносить користь всій економіці, створюючи в десять разів більше робочих місць, ніж сміттєзвалища або сміттєспалювальні заводи.
Спалення економічно невигідне. Інсинератори є найдорожчим методом отримання енергії та поводження з відходами, вони створюють значне економічне навантаження для міст. Є випадки, коли муніципалітети опиняються в боргах, а інші підписують довгострокові контракти, що змушують їх забезпечувати певну кількість відходів упродовж 20-30 років, щоб повернути інвестиційні витрати.
Спалювання підвищує токсичність відходів і знижує ефективність економіки. Спалювання зменшує об’єми відходів, але водночас збільшує їхню токсичність і заміняє один потік відходів іншим, підтримуючи цим лінійну модель економіки замість циркулярної.
Що не так з єдиним в Україні сміттєспалювальним заводом “Енергія”?
Підприємство було збудовано 30 років тому і вимагає суттєвої модернізації, а в перспективі – закриття і будівництва нового сучасного сміттєпереробного комплексу.
Завод не вимірює і не контролює рівень викиду у повітря шкідливих діоксинів, якими дихають мешканці прилеглих мікрорайонів. Такі небезпечні для спалення предмети як LED-лампи, батарейки, ртутні термометри на заводі не відсортовуються і можуть потрапити у котел. Станом на кінець 2020 року не встановлено систему хімічного очищення димових газів, яка 5 разів знизить рівень шкідливих викидів після спалювання відходів.
В Україні не існує прозорого механізму подальшого використання золошлаку, який залишається після спалення сміття, наприклад для будівництва доріг. Ці відходи містять токсини і сполуки важких металів та забруднюють грунти і грунтові води. Захоронення золошлаку фактично знищує значні площі землі.
