В Україні імплементація законодавства ЄС у більшості випадків відбувається не на основі аналізу можливостей нашої системи державного управління та чинного правового поля, а за принципом: "Беремо приклад з якоїсь країни ЄС, бо нам сказали, що там найкраще".

Невелика ремарка: директиви ЄС – це рамкові документи, які встановлюють цілі та вимоги. Спосіб їх досягнення кожна держава визначає самостійно з урахуванням власної інституційної спроможності, економічних умов і національних особливостей.

На жаль, у нас часто відсутній системний аналіз. Рішення ухвалюються без належної аналітики – інколи лише тому, що хтось побачив у певній моделі власний "інтерес".

Саме так сьогодні відбувається і з імплементацією Директиви/Регламенту ЄС щодо відходів упаковки в Україні. Після візиту до Швеції українські депутати заявили, що шведська модель розширеної відповідальності виробника (РВВ) є "найкращою".

Можливо – для Швеції. Але чи буде вона такою для України? Складається враження, що ґрунтовного аналізу цього питання не проводилося.

Тепер трохи цифр щодо переробки пластикової упаковки в Швеції. Із 100 % зареєстрованої упаковки (і це важливо підкреслити):

  • близько 55 % – спалюється з отриманням енергії;
  • близько 10 % – збирає неформальний сектор (закупівля у населення);
  • лише приблизно 35 % – переробляється в межах системи РВВ.

Таким чином, країна не наближається до цільового показника з переробки пластикової упаковки, який встановлено законодавством ЄС – 50 % до 31 грудня 2025 року. Нагадую, що Томас Ліндквіст – швед, є ідеологом РВВ. Більше того, цей показник є одним із найнижчих серед країн членів ЄС.

Ще гірше: цей показник обраховується лише від зареєстрованої упаковки. В країні існує значна кількість "free riders packaging" –виробники, що не реєструють упаковку. Тобто реальний рівень переробки пластику ще нижчий, ніж офіційна статистика.

Отже, Швеція є одним із найгірших прикладів у ЄС щодо виконання цілей з переробки пластику. Але чому так, є пояснення. Країна будує стратегію навколо смiттєспалювальних заводів, що виробляють енергію. Їх економічна модель передбачає стабільне завантаження відходами, включно з відходами пластику, який має високу теплотворну здатність, тому його спалювання забезпечує ефективну роботу таких підприємств. Результат: ці заводи працюють ефективно, але пластик не переробляється.

Якщо українські депутати вважають Швецію кращим прикладом – ок! Але в чому тоді? Тому що в показниках з переробки пластику Швеція – далеко не взірець.