Особливий інтерес у міжнародної спільноти викликає механізм вуглецевого коригування імпорту (Carbon border adjustment mechanism, або СВАМ), який, зокрема, містить чимало цікавого для України.

За пропозицією Єврокомісії, на початкових етапах механізм буде стосуватись таких секторів як цемент, залізо і сталь, добрива, алюміній та електроенергія. Тобто тих, які призводять до викидів великого об’єму парникових газів та знаходяться під ризиком "витоку вуглецю". У майбутньому ЄС розглядатиме розширення списку, але в будь-якому випадку до нього не можуть потрапити товари чи сектори, які не входять до європейської СТВ.

СВАМ матиме форму умовної системи торгівлі викидами, про що неодноразово лунало раніше, та відрізнятиметься від неї лише у деяких моментах. Імпортери, подібно до виробників у ЄС, повинні будуть купувати сертифікати на викиди, ціна яких буде визначатись як середня ціна на дозвіл в європейській СТВ за тиждень до дня купівлі. Але обсяг цих сертифікатів не буде обмежуватись, як це робиться в СТВ, оскільки це б становило обмеження в торгівлі.

Хоча СВАМ теоретично міг би прискорити декарбонізацію електроенергії в Україні, він навряд чи матиме сильний ефект на окремих виробників. Вуглецеємність експорту електроенергії буде вираховуватись на основі середнього показника у мережі, а тому для індивідуальних виробників він не створить додаткового стимулу скорочувати викиди від генерації. Адже велику частку в електроенергетичному міксі України займає атомна генерація (51% у 2020 році), також зросла частка відновлюваних джерел (12%).

Щодо української промисловості, СВАМ створить ініціативи для скорочення викидів тими виробниками, які використовують нафту та природний газ у виробничих процесах у такий спосіб, що призводить до викидів парникових газів (Scope 1), та експортують продукцію в ЄС. Однак, для тих, хто використовує енергію, вироблену третіми особами з викопних палив (Scope 2), додаткових стимулів не буде. З часом це може змінитись та сфера СВАМ може розширитись на непрямі викиди, тому важливим є відстежувати розвиток даного регулювання у середньо- та довгостроковій перспективі.

На трирічний період (2023-2025) може бути запроваджений перехідний період, протягом якого імпортери матимуть звітувати кожного кварталу щодо викидів у імпортованих товарах та ціни на СО2, яку вони заплатили в своїй країні. Однак, не потрібно буде купувати сертифікати. Тобто такий період матиме на меті скоріше збір даних та ознайомлення імпортерів із системою, а купувати їх пропонують починаючи з 2026 року.

Було декілька моментів, особливо цікавих для України. Так, було відзначено відданість країн, які входять до Енергетичного Співтовариства або мають Угоду про асоціацію з ЄС, політикам з декарбонізації. З часом це має призвести до встановлення у таких країнах ціни на СО2, співставної з європейською, або ж до участі у СТВ ЄС. При настанні в обох випадках СВАМ не буде сплачуватись імпортерами. Позитивним моментом є врахування позиції української робочої групи, але поки що це лише частина преамбули. Подальшими кроками може бути проведення консультацій щодо включення такого положення в основний текст регулювання з метою врахувати зусилля таких країн та зниження вартості СВАМ для інших секторів окрім електроенергії.

Ситуація із сектором електроенергії заслуговує окремої уваги. У пропозиції Єврокомісії було відзначено, що приєднання третіх країн до електроенергетичної мережі ЄС є важливим для декарбонізації їх систем, оскільки надає змогу ефективніше інтегрувати джерела відновлюваної енергії, краще балансувати попит та пропозицію та підвищувати енергетичну безпеку.

До того ж для тих країн, що приєднаються до ENTSO-E, ЄС буде шукати технічне рішення щодо сплати імпортерами електроенергії за механізмом СВАМ. Якщо таке рішення не буде винайдено вчасно, імпортери тимчасово звільнятимуться від механізму, але не пізніше ніж до 2030 року. Це особливо важливо для України, яка планує інтегрувати свою мережу з європейською у 2023 році.

Однак, для надання винятку є ряд умов – серед них наявність в країни дорожньої карти з приведення ціни на викиди до рівня європейської, а також зобов’язання досягнути кліматичної нейтральності до 2050 року та привести законодавство у відповідність до регулювання ЄС в сферах навколишнього середовища, клімату, енергії та конкуренції. Багато з можливих умов Україна вже виконує, але є і над чим працювати – наприклад, над запровадженням СТВ чи розробкою дорожньої карти.

У пропозиції була відзначена готовність ЄС допомагати країнам із низьким та середнім рівнем доходів у їх зусиллях щодо декарбонізації виробництва. Це можливість, якою могла б скористатися Україна. У той час як роль уряду полягає у посередництві між приватним сектором та ЄС і створенні відповідних ініціатив, ключову роль у модернізації промисловості відіграє сам бізнес. Адже у будь-якому випадку коштів від екоподатків буде недостатньо для покриття необхідних витрат. Тому необхідні стратегічні зміни у діяльності підприємств, максимально можливе залучення власних коштів та пошук інвестицій. Настає час, коли витрати на екологічність товарів стають необхідністю, але також і можливістю для того, щоб не лише зберегти, а й наростити частку на зарубіжних ринках.

Отже, пропозиція Єврокомісії продемонструвала, що попереду багато роботи — як в українського уряду, так і в бізнесу. Необхідні подальші консультації з Європейською Комісією та Парламентом щодо врахування позиції України по ряду пунктів, а саме забезпеченню винятку для сектору електроенергії, формулювання положень у фінальній версії регулювання таким чином, щоб було визначено рівень еквівалентності національних кліматичних політик європейським і для інших секторів, узгодження прийнятної дати кліматичної нейтральності з урахуванням національного контексту, тобто не пізніше 2060 року, а не 2050. Із запуском системи моніторингу, звітності та верифікації та отриманням перших даних від операторів уряд має розпочати активну роботу щодо розробки української системи торгівлі викидами, а також дорожньої карти щодо приведення ціни на викиди до європейського рівня.

Окрім цього, ЄС має визначитись із тим, куди спрямовуватимуться надходження від СВАМ — чи то загальний бюджет ЄС, чи покриття адміністративних витрат на СВАМ, чи витрата на власну декарбонізацію. Можливою статтею витрат є допомога третім країнам, які найбільше постраждають від вуглецевого збору. Таку позицію мала б активно комунікувати Україна.