Декарбонізація сталеливарної промисловості вимагатиме вироблення енергії з нейтральними викидами вуглецю. Тобто "зелена" електроенергія — необхідна умова для виробництва "зеленої" сталі. Зараз перспективи виробництва низьковуглецевої електроенергії в Україні туманні. На ринку електроенергії спостерігається значний дисбаланс через дуже високі тарифи на відновлювальні джерела енергії і велику кількість боргів перед виробниками "зеленої" енергії, накопичених в системі.
Крім того, потенціал скорочення викидів СО2 може обмежувати технологічний ланцюжок з використанням доменних печей і конвертерів. Необхідно розвивати нові технології, більшість з яких сьогодні ще не розроблено. Науково-дослідним організаціям належить багато зробити в плані розвитку низьковуглецевих технологій для виробництва сталі. Виробникам обладнання та інжинірингових компаній необхідно знайти технічні рішення для комерціалізації нових технологій. Неясно, яка технологія обезвуглеводнення виграє в сталеливарному секторі, тому важливо не обмежувати наш огляд однією технологією.
При цьому держава як система офіційних інститутів відіграє особливу роль в процесі декарбонізації. У її руках зосереджені всі інструменти економічної політики. Отже, швидкість і ефективність декарбонізації залежать від дій держави.
Як стимулювати декарбонізацію?
Часто вуглецевий податок розглядається як найкращий інструмент для стимулювання декарбонізації в Україні. Однак є й інші способи регулювання ціни на вуглець.
Наприклад, система торгівлі квотами на викиди парникових газів. Відповідно до Угоди про асоціацію з ЄС, Україна взяла на себе зобов'язання ввести Систему торгівлі квотами на викиди СО2, подібну до тієї, що діє в Євросоюзі. Однак нещодавно ми виявили, що сталеливарні підприємства ЄС реалізують проєкти щодо декарбонізації без великого фіскального навантаження. Це пов'язано з тим, що обсяг безкоштовних квот на емісію СО2 перевищує фактичний обсяг викидів європейських металургів.
Тим часом основним європейським стимулом до декарбонізації є державне фінансування та співфінансування. Металургійні заводи ЄС можуть використовувати різні інструменти державного фінансування (позики, гранти, компенсації капітальних і операційних витрат, податкові канікули і ін.). В ЄС існує кілька інститутів фінансування декарбонізації. У кожного з таких закладів є своя спрямованість. Загальні європейські фінансові джерела для декарбонізації досягають обсягу €800 млрд на найближче десятиліття.
Таким чином, ідея залучення фінансових ресурсів для декарбонізації в Україні правильна. Джерела і умови фінансування підлягають окремому обговоренню. Ми розуміємо, що декарбонізувати сталеливарну галузь України за допомогою одного фонду екомодернізації неможливо.
Україна намагається слідувати європейським тенденціям. На цьому шляху дуже важливо не повторювати чужих помилок і застосовувати тільки найкращі та ефективні методи і прийоми. Так, Євросоюз випереджає Україну у декарбонізації, але це дозволяє нашій країні вчитися на кращому і унікальному європейському досвіді.
Україна — індустріальна країна. Ми сподіваємося, що вона залишиться в цьому статусі в ролі партнера ЄС. Для цього процес декарбонізації повинен бути конструктивним, а не деструктивним. Ми вважаємо, що декарбонізація може створити умови для появи і розвитку нових компаній, секторів і робочих місць.
