Евакуація домашніх улюбленців під обстрілами, порятунок тварин із прифронтових територій, тисячі історій про небайдужість українців зробили тему захисту тварин значно помітнішою у суспільстві. Водночас гуманність потребує не лише співчуття, а й сучасних законів.
Сьогодні громадські організації просувають зміни в українському законодавстві відповідно до європейських стандартів. Одним із ключових кроків має стати ухвалення законопроєкту №11328, який посилює захист домашніх тварин.
Про те, чому боротьба за права тварин триває не лише у притулках, а й у парламентських комітетах, які зміни пропонують зоозахисники та чому без активної підтримки суспільства вони можуть так і залишитися на папері, ми поговорили зі співзасновницею зоозахисної громадської організації URSA Ярославою Кобою.
Депутатам Верховної Ради знадобилося 1,5 року, щоб цьогоріч у січні прийняти за основу законопроєкт №11328 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з метою приведення їх у відповідність із вимогами Європейської конвенції про захист домашніх тварин". З якими новими викликами під час формування законодавства щодо захисту прав тварин зіткнулися громадські зоозахисні організації протягом повномасштабної війни?
Є різні напрями роботи зоозахисників. Ми конкретно працюємо саме із законодавчою базою, яка стосується захисту тварин.
У перші місяці повномасштабної війни, звичайно, про жодну законотворчу діяльність не йшлося. Ми займалися тільки тим, що зверталися до міжнародних донорів, щоб вони надали нам якусь частину кормів, для того, щоби передати їх далі в прифронтові зони. До законотворчої діяльності повернулися у червні 2022 року.
За нашими спостереженнями, повномасштабне вторгнення трішечки змінило ставлення до тварин. Воно оголило й підсвітило проблему величезної кількості безпритульних тварин і жорстокого поводження з ними. Це зіграло певну роль у гуманізації нашого суспільства та в покращенні ставлення до тварин. Нині запит на більш гуманне ставлення до тварин є найбільшим серед молоді та людей середнього віку.
Фото: @slaventina_ / Instagram. Фотограф: Сергій Жерехов.
Мені запам’яталася одна фотографія, зроблена у перші дні повномасштабного вторгнення. На ній — чоловік, який евакуюється, а в нього в руках сумки й акваріум із золотою рибкою. Весь світ побачив ці кадри і зрозумів, що українці навіть у таких екстремальних умовах не кидають напризволяще своїх домашніх улюбленців.
Я впевнена, що такі фото сприяють тому, що частина людей, які мали до тварин інше ставлення, змінює його на краще. Так запускається своєрідний ланцюжок добра. Люди починають усвідомлювати, що тварина — це не матеріал для задоволення власних потреб, як-от охорона, їжа, розваги, а жива істота, яка відчуває біль, страждання та потребує захисту.
Наразі на сайті Верховної Ради доступна тільки перша версія законопроєкту №11328. Ви та інші зоозахисні організації наприкінці січня подали до нього додаткові правки. Чого саме вони стосуються? Які моменти ви б хотіли, щоб депутати змінили до другого читання?
Перше, що хочу сказати про згаданий законопроєкт, це ініціатива наших колег із UAnimals. На їхнє запрошення ми, а також Асоціація зоозахисних організацій (АЗОУ), долучилися до робочої групи стосовно внесення правок до цього документа перед другим читанням.
Фото: @slaventina_ / Instagram
Ми внесли до цього проєкту закону одну дуже важливу правку, яку я вважаю головною, — заборона утримання собак на ланцюгу. В першій редакції було написано, що заборонено утримувати тварин на ланцюгу більш ніж 12 годин. Ми пояснили нашим колегам, що дотримання цього часу в реальних життєвих умовах неможливо проконтролювати. Представники правоохоронних органів не сидітимуть по 12 годин умовно в діда під парканом, щоб зафіксувати порушення цього часового проміжку. Колеги погодилися додати нашу правку у версію законопроєкту до другого читання.
Ми передбачили перехідний період. У власників тварин буде два роки на облаштування свого обійстя так, щоб і собака не сидів на ланцюзі, й інші домашні тварини були у безпеці. Маючи бажання, все можна зробити, але в наших головах зараз тримати собак на ланцюгу — це норма. Ніхто не думає про їхній добробут.
Якщо правку від URSA врахують у фінальному тексті документа, і закон приймуть, то для нас це буде величезна перемога. Дуже сподіваємося на його ухвалення у другому читанні.
URSA також розробляє власні законопроєкти. Наприклад, працюємо над законопроєктом про обов'язкову стерилізацію домашніх тварин. Якщо ми хочемо позбутися проблеми безпритульних тварин на вулицях, то маємо починати з обов'язкової реєстрації та стерилізації домашніх тварин. У ЄС практика обліку домашніх улюбленців вже працює.
Чи є в Угоді про асоціацію з ЄС норми, що стосуються тварин, які ми маємо імплементувати в наше законодавство? Якщо є, то які саме?
Насправді їх там дуже велика кількість. У законопроєкті №11328 прописані саме ці норми. Зокрема вони стосуються купірування хвоста чи вух тварин, позбавлення голосу, видалення зубів і пазурів, а також нелегальних розплідників.
Оскільки Україна перебуває на шляху до ЄС, нам потрібно ці норми привести до єдиного європейського стандарту. Тому народні депутати будуть змушені імплементувати європейські норми у вітчизняне законодавство. На мою думку, Європейський Союз є найкращим стимулятором щодо внесення таких змін. Тому мені здається, що стало трохи легше в цьому плані.
Взагалі зоозахисне законодавство від країни до країни різниться. Я вивчаю іноземний досвід, тож можу сказати, що є окремі закони, які хочеться запровадити й в Україні.
Фото: @slaventina_ / Instagram
Наскільки складно зацікавити парламентарів у роботі над підготованим активістами законопроєктом, щоб він у результаті потрапив до сесійної зали?
Ми, зоозахисники, внесли правки до законопроєкту №11328 і зараз чекаємо на друге читання. Проте я б хотіла наголосити, що у кожного закону, який виносять на голосування, є як лобісти, так і противники. І жоден закон не приймається легко. Зокрема й зоозахисні.
Ми бачимо, наскільки сильне, наприклад, лобі мисливців у Верховній Раді. Ми бачимо, які дискусії точаться щодо мисливства та полювання, наприклад. Я вважаю повним абсурдом, коли під час повномасштабної війни депутати займаються розробкою Стратегії розвитку мисливства.
Думаю, що буде важко і з нашим законопроєктом про обов'язкову стерилізацію домашніх тварин, тому що у багатьох депутатів є мальтипу, яких вони не готові стерилізувати, а це потрібно робити.
Розумію, що це звучить радикально, але інакше ми не вирішимо проблему безпритульних тварин в Україні.
З Вашого досвіду та з досвіду Ваших колег, наскільки складно подати законотворцям свої пропозиції? Як часто враховуються правки, які вносять зоозахисні організації?
У будь-якому разі, це складний процес. Є два чинники, які впливають на його результативність. Перший — суспільна підтримка, другий — це те, наскільки сильне лобі.
Наприклад, не хочу розводити паніку вже, але колеги зауважують, що є депутати, які переймаються власними рейтингами на округах, тому можуть не підтримати непопулярну у регіонах норму про заборону утримання собак на ланцюгу, яку ми намагаємося запровадити. Отже, кожен закон, який потрапляє в Раду, як на мене, потрібно розглядати як окремий кейс, вивчати, чиї інтереси зійшлися в одному документі, а вже потім вибудовувати стратегію просування.
Чи запрошують представників зоозахисних ГО на засідання профільного комітету, коли розглядають нормативно-правові акти, що стосуються тварин? З Вашого досвіду, хто з народних депутатів найбільш відкритий до співпраці із захисниками тварин?
Зараз ми поновили функціонування робочої групи при Міністерстві економіки, довкілля та сільського господарства України. Будемо працювати разом із колегами над покращенням українського природоохоронного законодавства. У нас є робочий чат, і ми вже там потроху починаємо працювати. Роботу групи курирує Олександр Краснолуцький. Нам із ним комфортно працювати.
Маємо також позитивний досвід співпраці з депутаткою та співголовою міжфракційного об'єднання "Гуманна країна" Юлією Овчинніковою. Це об'єднання вже понад 6 років відстоює гуманність і права тварин. Плануємо розширювати нашу комунікацію з іншими народними обранцями.
Чи є зараз в Україні державний орган, який займається захистом прав тварин? Чи є посадовці, які можуть втрутитися у ситуацію, якщо поліція не реагує на порушення прав тварин так, як має це робити відповідно до закону?
Такого органу немає. Ми хотіли створити зоополіцію — це була ініціатива Марини Суркової з АЗОУ. Вона дуже компетентна й обізнана у сфері захисту тварин юристка. Марина могла б надати свою фахову допомогу, щоб якісно підготувати зоополіцейських. Але цю ініціативу в уряді ніхто не підтримав, хоча ми неодноразово писали звернення. Нас просто не чують. Тварини на останньому місці в цій країні.
Оскільки законодавча база щодо захисту прав тварин наразі в Україні будується з нуля, законодавство якої країни береться за основу для розробки вітчизняних законопроєктів?
Чинна редакція Закону України "Про захист тварин від жорстокого поводження" створювалася на основі європейських норм. Згідно з нею, наразі в Україні одні з найбільших строків ув'язнення за жорстоке поводження з тваринами. Проте проблема в тому, що вони не застосовуються у судовій практиці.
У підготовці власних законопроєктів URSA також орієнтується на Європу. Ми вивчаємо саме їхнє законодавство та порівнюємо його з вітчизняним. Перше, що ми маємо зробити, за прикладом Іспанії законодавчо закріпити, що тварина не є річчю, що це жива істота з почуттями. Щойно ми це визнаємо, у нас все стане на свої місця.
В Іспанії, наприклад, тварина прописується, коли люди одружуються, а потім, у разі розлучення, суд призначає, з ким вона буде жити.
Дуже класна ініціатива, приміром, є у Франції: там потрібно отримувати ліцензію на утримання службових собак. Як показує практика, собаки таких порід, як алабай, кане-корсо, акіта, найчастіше опиняються в притулку через людську безвідповідальність. Тому, якщо людина хоче завести собаку службової породи, вона має попередньо навчитися поводитися з нею.
У Південній Кореї, щоб узяти з притулку тварину, потрібно пройти спеціальний підготовчий курс. Його мета — дати базові знання про догляд, поведінку тварин і відповідальність власника ще до моменту адопції.
В Україні суспільство зараз досить активно залучене до розголосу довкола справ про жорстоке поводження з тваринами — люди репостять, коментують, позначають поліцію і ГО. Якою сьогодні є роль громадськості у законотворчому процесі? Що може зробити пересічна людина?
Пересічна людина просто не повинна бути байдужою. Якщо вона зареєстрована в соціальних мережах, то варто долучатися до того, щоб зробити розголос, тегнути поліцію, бо це працює. А що сьогодні може робити свідоме суспільство? Постійно вимагати цих змін.
Я завжди кажу, що рушій змін — це не депутати, які сидять у парламенті. Громадяни мають вимагати змін: тегати народних обранців у соціальних мережах, писати їм, бути активними. Тільки це зараз діє.
Я дуже вдячна, що зараз є стільки активних і свідомих людей, яким не байдуже, як формуватиметься майбутнє тварин в цій країні, їхній добробут.
Фото: @slaventina_ / Instagram
Чи потрібна зараз підтримка суспільства у просуванні законопроєкту №11328 до другого читання?
Ми ще з колегами не обговорювали це питання, чекаємо від них подальших кроків. Щойно нам скажуть, що потрібна підтримка, будемо висвітлювати це на своїх сторінках і просити тегати всіх причетних парламентарів. Тому стежте. Я думаю, що це буде важка боротьба, але вірю в те, що нам все вдасться.
Ви зараз керуєте роботою в URSA Media. На Вашу думку, чи достатньо українські ЗМІ висвітлюють питання захисту тварин? Чи охоче відгукуються на прохання розмістити певну інформацію від зоозахисників? Наскільки вагома та важлива зараз їхня роль у приверненні уваги до питання захисту тварин?
Ви знаєте, в нас все стало краще, ніж було ще років 10 тому. З мого досвіду, у 2014 році ЗМІ зовсім не хотіли братися за тему захисту тварин, аргументуючи це тим, що вона нікому не цікава.
Зараз, якщо дивитися на публікації колег, все значно змінилося. Такі матеріали дуже швидко набирають вподобайки, репости, коментарі.
У нас росте дуже емпатичне суспільство. Ми любимо історії про тварин, ми донатимо тваринам, яких рятують від війни. На мою думку, ЗМІ не останнє місце відіграють у цьому.
Я хочу дати пораду своїм колегам, якою ми, в URSA Media, також керуємося: кожна історія про тварину має бути водночас історією про людину. Це дуже гарно працює в колаборації, коли ти через це показуєш, як люди щось роблять, змінюють, рятують.
В Україні зараз війна, і за кожною врятованою твариною стоїть людина. Якщо ми це все пов'язуємо й даємо одну класну суцільну історію, то виходить дуже круто. Ми і розвиваємо емпатію до тварин, і мотивуємо читачів також рятувати. На прикладі показуємо людям, як вони можуть зробити щось корисне.
З Вашого досвіду, як часто правила утримання домашніх тварин, встановлені органами місцевого самоврядування, не відповідають Закону України "Про захист тварин від жорстокого поводження"? Наскільки охоче місцеві органи влади співпрацюють із зоозахисниками? Чи не очікуєте Ви ігнорування ними нових повноважень, яких вони набудуть після прийняття згаданого раніше законопроєкту?
Звичайно, є такі випадки, коли на місцях ухвалюють досить недолугі рішення. Їх досить багато. Наприклад, у Нетішині кілька років тому місцева влада випустила заборону на підгодовування безпритульних тварин. Це прямий конфлікт із Законом України.
Тобто замість того, щоб виділити кошти на стерилізацію тварин у своїй громаді, вони їх просто розікрали. А згодом на вулицях опиняється стільки тварин, що вже люди не можуть пройти. Пізніше, десь рік тому, аналогічна історія трапилася у Миколаївській області.
Чи є протилежні випадки, коли хороші ініціативи народжуються спочатку саме в громадах?
Такого кейсу, щоб невелика ініціатива народилася у громаді й поширилася на всю країну, я не пам'ятаю. Але можу навести приклад Переяслава, мого рідного міста. Там дуже активна громада, яка не чекала вказівок згори і почала робити притулок для тварин.
Зараз місцеві активісти, зокрема Аліна Римар і Тетяна Чеботарь, намагаються вирішити питання контролю. Вони для мене є таким хорошим прикладом. Великі ініціативи починаються з маленьких людей, в прямому сенсі цього слова.
Чи не побоюєтеся ви, що місцева влада ігноруватиме норми, прописані у законопроєкті №11328, після його прийняття?
Я впевнена, що будуть ігнорувати. Звичайно, після прийняття документа буде невеликий хаос. Але ставлення до нових вимог буде змінюватися з часом завдяки свідомим людям. Їм потрібно буде звертатися до влади зі скаргами на невиконання вимог закону, писати зоозахисникам, оприлюднювати факти беззаконня.
Після прийняття у 2017 році змін до статті 299 Кримінального кодексу України, які передбачають збільшення терміну позбавлення волі за жорстоке поводження з тваринами до 8 років, у суспільстві сприйняли ці зміни досить скептично, оскільки вважали, що вони не будуть виконуватися.
Поліція тоді відмовлялася приймати заяви за такими випадками, не хотіла виїжджати на виклики. Але завдяки тому, що громадяни почали скаржитися на такі дії правоохоронців до вищих органів, зараз ситуація змінилася. Так, поліція реагує не так швидко, як нам хотілося б, але приїжджає. Призначають слідчих для ведення цих справ. Небайдужі громадяни потроху змінюють ситуацію у кращий бік.
Розкажіть, будь ласка, про своїх домашніх тваринок. З огляду на специфіку вашої діяльності, Ви, напевно, багатьох врятували і забрали до себе в родину? Бачила, що в одному з нещодавніх постів на своїй сторінці в інстаграмі Ви розповідали про врятовану кішку Віскі.
У мене п’ятеро тварин, крім того, я доглядаю за тваринами батька мого чоловіка. Перша з них — це тойтер’єр Віва. Їй вже 12 років. Саме з неї, мабуть, почалося шанобливе ставлення до тварин, яких я любила з дитинства. Завжди мріяла про собаку, і от вона в мене з’явилася.
Фото: @slaventina_ / Instagram
Другою тваринкою у родині стала кішка Бріджит. Ми взяли собі просте сільське чорне кошеня. Ця кицька дуже волелюбна й гонорова. Коли хтось лізе до неї обійматися, а вона не в гуморі, то Бриня може й ляснути.
Далі у нас зʼявився метис лабрадора Сірі. Її купували для дитини, однак награлися. Потім вона опинилася у нас.
Третя — наша собака Кукурудза. Це був усвідомлений порятунок. Минулого року взимку вона прийшла до нас під ворота. У неї була тічка, тож ми зрозуміли, що її, як мінімум, потрібно стерилізувати, що й зробили. Після цього вона не надто вже й хотіла кудись іти.
У наш центр врятованих тварин URSA я не могла її віддати, бо там потрібні місця для тварин, евакуйованих із фронту, а ця собака місцева. Я подумала, що якійсь тварині із зони бойових дій це місце потрібніше та важливіше, тому Кукурудза залишилася у нас. У нас велика територія та будинок. Я вважаю, що якщо ти маєш такі умови, то можеш як мінімум прихистити кількох тварин. Кукурудза величезна та дуже добра.
Цього року взимку я врятувала кішку Віскі. Були дуже сильні морози, нижче від −20°C.
Вона жила у зграї з котами. Я почала їх виловлювати. Мені вдалося спіймати тільки її. Інших котів не змогла виловити. На жаль, вони загинули.
А у Віскі все добре. Вона мешкає у нас, а харчується у трьох будинках одразу — у нас та в сусідів.
Фото: @slaventina_ / Instagram
У батька чоловіка є ще дві собаки. Перша — метис вівчарки Руна, класна велика собака. Її врятував мій чоловік. Він військовий волонтер, інструктор зі стрільби. Одного разу чоловік їздив на полігон вчити хлопців стріляти, і там знайшов собаку з ранами. Він привіз її, але в нас вже не було місця, тому Руну віддали батькові.
Друга собака — це акіта Фокс. Це саме та серйозна порода, якою потрібно займатися. Я нею також займаюся — це мій такий улюблений хлопчик. Але болить, що такі, як він, часто опиняються в притулках, тому що це складна, сильна порода. До неї потрібно готуватися.
Вперта порода, часто неконтрольована, бо ти не знаєш, що в нього в голові. Сьогодні він тут друг, а за мить мертвою хваткою хапає іншу тварину. Тобто є свої нюанси, і вони досить серйозні.
Можливо, ви хотіли б донести до читачів якусь думку, про яку я ще не запитала?
Було б чудово, якби українці донатили не тільки на порятунок конкретних тварин, а й на юридичну діяльність, зокрема й на законодавчу. Коли триває робота над законами, потрібна команда фахових юристів, щоб підготувати якісний і корисний документ. На таку діяльність поки ніхто не донатить.
Любіть зоозахист, підтримуйте, кажіть їм "дякую" — це дуже важливо.
