Під кінець 2025 року Міжвідомча робоча група з питань координації подолання наслідків зміни клімату схвалила проєкт оновленої Довгострокової стратегії низьковуглецевого розвитку України (ДСНВР) до 2050 року. За інформацією, яку отримала ЕкоПолітика з власних джерел, документ зазнав нищівної критики.
Ми вирішили проаналізувати, наскільки успішно Україна справляється з переходом до кліматичної нейтральності. По кожній зі складових цього переходу подивимося наявну законодавчу рамку, плани української влади, передбачене фінансування та реальні результати на теперішній час.
Що таке кліматична нейтральність і чому вона актуальна
Поки світ намагається приборкати зростання температури планети, поняття “шлях досягнення кліматичної нейтральності” все частіше звучить не як красива декларація, а як жорстка потреба. Зараз це вже не історія про далеку екоповістку майбутнього – це про економіку, безпеку, рахунки за енергію і конкурентність тут і зараз.
У глобальній Паризькій кліматичній угоді ніби все просто і зрозуміло: щоб уникнути найгіршого сценарію кліматичних змін, людство має звести викиди парникових газів до нуля до середини століття. На практиці цей шлях – складний пазл, який складається з політики, технологій, фінансування і людського фактора.
Європейський контекст
У 2020 році Євросоюз визначив свою планку: до 2050 року стати першим кліматично нейтральним континентом. Для цього блок ухвалив Європейський “зелений” курс (European Green Deal), запровадив систему торгівлі викидами, “зелені” стандарти для промисловості й транспорту.
Ідеться не просто про політичну заяву, а про цілий стек обов’язкових правил, які змінюють економіку на всіх рівнях – від домогосподарств до металургійних комбінатів.
Європейський “зелений” курс сьогодні переживає непрості часи. Частину вимог доводиться переглядати або послаблювати – не через втрату амбіцій, а через політичний та економічний тиск усередині ЄС. Навіть ухвалення спільної цілі зі скорочення викидів до 2040 року було для європейців дуже важким: країни-члени довго сперечалися про рівень зобов’язань і механізми їх виконання.
Зобов’язання України
У Законі України “Про основні засади державної кліматичної політики” наведено таке визначення поняття кліматичної нейтральності: це стан, за якого загальний обсяг антропогенних викидів парникових газів дорівнює або компенсується загальним обсягом видалених парникових газів.
Україна є стороною Паризької угоди й у межах Другого Національно визначеного внеску (НВВ2) до неї взяла на себе зобов’язання скоротити викиди щонайменше на 65% до 2030 року і планує досягти кліматичної нейтральності до 2050 року, що співпадає з метою ЄС.
Як дійти до “нейтрального” майбутнього
Автори ДСНВР виокремили у розділі 2 “Шлях до кліматичної нейтральності до 2050 року” такі пункти:
- Загальне скорочення викидів парникових газів і збільшення абсорбції поглиначами.
- Відновлювані джерела енергії (ВДЕ).
- Енергоефективність.
- Секторальні заходи.
Розглянемо успіхи Європи й України щодо кожного із цих компонентів.
Декарбонізація: mission possible?
ЄС
Євросоюз поступово знижує викиди парникових газів, водночас економіка блоку демонструє зростання. У другому кварталі минулого року ці викиди оцінювали в 772 млн тонн CO2-еквівалентів, що на 0,4% менше, ніж у тому самому кварталі 2024 року. Валовий внутрішній продукт ЄС збільшився на 1,3% у другому кварталі 2025 року порівняно з аналогічним кварталом роком раніше. Така тенденція зберігається протягом тривалого часу.
Джерело: ec.europa.eu / eurostat
Одним з інструментів, завдяки яким європейцям вдається розвивати економіку і скорочувати викиди, є система торгівлі квотами на викиди парникових газів EU ETS (European Union Emissions Trading System). Отримані в її межах кошти Євросоюз використовує, щоб допомагати своїй промисловості декарбонізуватися.
До прикладу, загальна сума доходу від продажу квот на викиди в межах EU ETS у 2023 році становила €43,6 млрд. Ці кошти розділили на дві частини:
- €10,3 млрд отримали спеціальні фонди, які фінансують “зелений” перехід (Innovation Fund, Modernization Fund, Recovery & Resilience Fund);
- €33,3 млрд отримали країни-члени. Вони зобов'язані витрачати доходи від системи торгівлі квотами на викиди тільки на кліматичні проєкти.
* – зокрема Ісландія, Норвегія, Північна Ірландія та Ліхтенштейн
** – використано країнами-членами із загальної суми доходів у розмірі €33,3 млрд у 2023 році, зокрема сума компенсації непрямих витрат на вуглець
Джерело: gmk.center
Чи варто говорити, що вітчизняні підприємства про такі обсяги фінансування екомодернізації можуть тільки мріяти?
Україна
На початку липня минулого року тодішня Міністерка економіки України Юлія Свириденко також заявила про успіх: понад 75% цільового скорочення викидів парникових газів за Національним планом з енергетики та клімату (НПЕК) до 2030 року. Є один важливий момент: таке суттєве зниження викидів відбулося не через модернізацію промисловості, а через деіндустріалізацію, спричинену повномасштабною війною та важкою економічною ситуацією.
Система торгівлі квотами на викиди в Україні є тільки у планах. Наявний екологічний податок губиться у бюджетах різних рівнів і не використовується для декарбонізації процесів підприємств, які його сплачують.
Єдиний профільний державний фонд – АТ “Фонд декарбонізації України” – має вкрай низьке фінансування порівняно з потребами промисловості. При розрахунковій потребі в інвестиціях у €102 млрд для здійснення “зеленого” переходу вітчизняної промисловості заплановане фінансування цього фонду становить лише €182 млн, тобто 0,17% від потрібної суми.
Інфографіка: gmk.center
Частину цих коштів відтягують на себе енергоефективні проєкти громад, а не виробничого сектору.
Роль “зеленої” енергетики: від декларацій до конкретики
Російсько-українська війна стала потужним каталізатором переходу всього європейського континенту на відновлювані джерела енергії. Швидкість переходу кратно підвищилася тільки тоді, коли це стало питанням виживання. Для України – питанням виживання в умовах енергетичної війни, для Європи – питанням позбавлення від критичної залежності від неадекватного та непередбачуваного агресора.
ЄС
За останніми даними Євростату, у 2024 році частка ВДЕ у валовому споживанні електроенергії в Євросоюзі становила 47,5%. З 2004 року вона майже потроїлася.
Найбільшу частину генерації з ВДЕ (38%) забезпечує вітроенергетика, наступними за нею є гідро- та геліоенергетика з частками 26,4% та 23,4%. У рази менший відсоток отримання енергії з твердого біопалива – 5,8%.
Джерело: ec.europa.eu
Аналітики зазначають, що сонячна енергія є джерелом, яке зростає найшвидше.
За останнє десятиліття Євросоюз збільшив акцент на використання чистої енергії: у 2025 році інвестиції сягнули майже $390 млрд.
Україна
Законодавча рамка
- Національний план з енергетики та клімату був схвалений у червні 2024 року;
- Національний план дій з відновлюваної енергетики на період до 2030 року і план заходів із його виконання затверджений у серпні 2024 року.
Плани
У НПЕК передбачено, що частка ВДЕ у структурі загального кінцевого енергоспоживання має становити не менше ніж 27% у 2030 році. Планується, що частка генерації з ВДЕ в загальному виробництві електроенергії становитиме приблизно 25%.
За даними Міністерства енергетики, станом на середину 2025 року частка відновлюваної електроенергії в Україні зросла до 17,3%. Наголосимо: це відбулося не через бурхливий розвиток вітчизняних ВДЕ, а через значні руйнування об’єктів інших типів генерації.
Фінансування
Відразу після схвалення НПЕК у червні 2024 року Прем’єр-міністерка України Юлія Свириденко, яка тоді перебувала на посаді Міністерки економіки, поінформувала, що потреби в інвестиціях для його реалізації становлять від $41,5 млрд.
У квітні 2025 року заступник Міністра економіки Андрій Телюпа озвучив меншу цифру. За його словами, щоб досягти цілей, передбачених у плані до 2030 року, потрібно орієнтовно $40 млрд.
Посадовець розповів, що провідними джерелами фінансування для реалізації НПЕК є:
-
програма Ukraine Facility. Йдеться про майже €9,3 млрд грантів і позик у межах Компонента ІІ – Pillar II Ukraine Investment Framework (UIF);
-
двосторонні угоди;
-
програми міжнародних фінансових організацій;
-
урядові ініціативи.
Жодної інформації щодо можливих угод, програм або ініціатив, а також орієнтовних сум, які можуть бути через них залучені, Андрій Телюпа не надав. Більше ніж 75% потрібного фінансування висить у повітрі. Це тривожно, оскільки на заходах, присвячених моніторингу виконання Україною НПЕК, експерти наголошують на важливій ролі фінансування для успішної реалізації амбітних цілей України у сферах енергетики та клімату.
Є й певний прогрес: у середині листопада Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України презентувало онлайн-каталог "Зелена платформа". Там зібрані понад 100 програм “зеленого” фінансування для українського бізнесу, державних і комунальних підприємств, громад і стартапів.
Реальні здобутки
Сонячна та вітрова енергетика розвиваються в Україні найактивніше. Електростанції цього типу стали реальною підтримкою громад і промисловості в умовах енергетичної війни росії.
Станом на лютий 2025 року в експлуатації перебувало приблизно 7 ГВт потужностей ВДЕ (переважно сонячної), яка забезпечувала до 15–20% електроенергії в сонячні денні години. У 2025 році ввели в експлуатацію ще понад 1000 МВт сонячної генерації.
За оцінками фахівців, загальна встановлена потужність вітрової енергетики в Україні на сьогодні становить орієнтовно 2,3 ГВт, із яких 1,3 ГВт залишаються на тимчасово окупованих територіях.
У період із 2022 року до початку першого кварталу 2025 року на підконтрольній території України було введено в експлуатацію 248 МВт нових вітрових потужностей і ще 38 МВт вживаних вітрових турбін. В Українській вітроенергетичній асоціації стверджували, що до кінця 2025 року загальний показник введених під час війни потужностей збільшиться на 324,4 МВт.
В Україні активно будують установки зберігання енергії (УЗЕ). В експлуатацію вже введено 534 МВт УЗЕ, тому фахівці говорять про формування нового повноцінного сегменту вітчизняного енергетичного ринку.
За результатами 2025 року у Міненергетики повідомили: найбільшу кількість сонячних електростанцій побудували домогосподарства за власні кошти, але з державною підтримкою – з використанням безвідсоткових кредитів.
Торік важливий крок зробили три українські виробники біогазу – розпочали його експорт до Європи. За 11 місяців вони продали замовникам понад 11 млн кубометрів біометану.
Як справи в Україні та ЄС зі ще одним кластером для досягнення кліматичної нейтральності – енергоефективністю – читайте у другій частині нашого матеріалу, яка вийде вже незабаром. У ній ми також розкриємо основні виклики та бар’єри на шляху України до кліматичної нейтральності. Розповімо, хто та що гальмує прогрес, і як це виправити.
