Система торгівлі квотами на викиди парникових газів (ETS) працює у Європейському союзі ще з 2005 року. Вона базується на директиві щодо торгівлі викидами 2003/87/ЄC і діє за принципом "обмежуй і торгуй" (cap-and-trade). Це означає: чим більше підприємство скоротить викиди, тим більше воно заробить. Як це працює та чому система ETS не тотожна податку на викиди і чим вона вигідна забруднювачам – в матеріалі ЕкоПолітики.
Як країни обмежують викиди вуглецю
Мабуть кожен з нас неодноразово чув, що масштабні викиди парникових газів в атмосферу спричиняють до підвищення температури повітря та призводять до глобального потепління. Це питання в останні десятиліття стало основним на міжнародних кліматичних майданчиках, тому світові організації та окремі країни були змушені на нього реагувати. Такою реакцією є, зокрема, стягнення плати за викиди.
Загалом у світі існує дві найпоширеніші форми таких стягнень: податок та квоти на викиди парникових газів. Податок на викиди – це певна сума, яку підприємства сплачують за кожну викинуту тонну парникових газів в еквіваленті СО2.
Довідка: СО2 – не єдиний парниковий газ, викиди якого обмежуються, але він найбільш поширений, тому для зручності обрахунку, використовують саме його еквівалент, а обмеження викидів парникових газів називають обмеженнями на викиди вуглецю.
Кожна країна встановлює розмір податку на свій розсуд. В Україні це 10 грн за тонну СО2.
З податком на вуглець ситуація проста: чим більше підприємство створює викидів – тим більше заплатить. Якщо ж забруднювач хоче платити менше – вкладається у "зелені" технології, щоб продукувати менше вуглецю.
Але у світі є й інша система обмежень – торгівля квотами на викиди парникових газів. Проте від початку підприємства отримують можливість створювати викиди абсолютно безкоштовно!
Що таке система торгівлі квотами
Система торгівлі квотами на викиди парникових газів від початку передбачає розподіл лімітів на викиди між забруднювачами. Ключові підприємства-забруднювачі безкоштовно отримують від держави певний ліміт викидів, які вони можуть здійснити за рік – визначену квоту. Один дозвіл дозволяє викинути 1 тонну СО2. Якщо підприємство, приміром, отримало 100 дозволів, це означає, що на рік воно може викинути 100 тонн. Наприкінці року викиди підраховуються і якщо підприємство здійснило їх більше, ніж йому визначили, наприклад 120 тонн, воно повинно докупити додаткові дозволи на аукціонах чи на вторинному ринку, або ж сплатити штраф за надлишкові викиди. Кошти від продажу квот на аукціонах потрапляють у Інноваційний фонд та Фонд модернізації, з яких фінансуються проєкти щодо зменшення викидів.
Наразі система торгівлі квотами активно діє у країнах ЄС, Китаї, США, Великій Британії, Швейцарії, Південній Кореї, Мексиці, Новій Зеландії, Чорногорії. Схожі розробляються також у Колумбії, Туреччині, В’єтнамі, Індонезії та Японії.
В ідеалі, надана підприємству квота мала б покривати лише частину його викидів. Щоб не платити зайві кошти, підприємство має модернізувати виробництво та викидати менше. Для цього воно може звернутися за допомогою до профільних фондів, або реалізовувати проєкти самостійно. Щороку квота мала б додатково урізатися, щоб іще більше стимулювати забруднювачів робити своє виробництво "зеленим". Той же, хто модернізував підприємство успішно та має зайві квоти, може продати ці залишки на вторинному ринку та додатково заробити.
У теорії все виглядає гарно, але на практиці система квот з обмежувача перетворилася на фікцію. Часто ключові забруднювачі отримують значно більше дозволів, ніж здійснюють викидів. А вартість квот для них зовсім не стимулююча.
Як працює система торгівля квотами у ЄС
Європейська система торгівлі дозволами на викиди(EU-ETS) – перша в світі міжнародна система торгівлі квотами на викиди двоокису вуглецю. Вона охоплює 30 країн (окрім 27 країн ЄС ще Ісландію, Ліхтенштейн, Норвегію) та близько 12 тис. підприємств (приблизно 40% викидів парникових газів у ЄС).
EU-ETS поширюється на чотири сектори: енергетику (теплові електростанції з потужністю понад 20 МВт, нафтопереробні підприємства та коксові печі); виробництво та обробку чорних металів; видобувну промисловість (зокрема, виробництво цементу, цегли, скла та кераміки); целюлозно-паперову промисловість.
Спершу Єврокомісія розподіляє можливі викиди між країнами на майбутній рік, а вже потім країни ділять ліміти між підприємствами-забруднювачами.
Деякі з країн ЄС мають також свої національні системи торгівлі квотами. До прикладу Австрія поза механізмом EU-ETS розподіляє квоти на викиди від видобутку викопного палива, а Німеччина – на використання пального для опалення і транспорту.
Викиди ключових підприємств-забруднювачів у ЄС – просто колосальні. Для прикладу, найбільша у світі хімічна компанія, німецька BASF, виробила 20,2 млн тонн еквівалента CO2 у 2021 році.
Щодо вартості квот, то на початку 2021 року вони оцінювалися в трохи більше, ніж 38 євро за тонну вуглецю. А вже у 2022 році досягли рекордних значень у понад 90 євро за метричну тонну CO2. Найвища ціна на викиди вуглецю поки була зафіксована 21 лютого 2023 року на рівні 100,34 євро. Штрафи за перевищення викидів, до слова, теж не малі – 100 євро за тонну.
Але тут важливо розуміти, що вартість квот навіть в 38 євро за тонну, далеко не означає, що підприємство, яке викинуло 20 млн тонн вуглецю, заплатить 760 млн євро. Воно може не заплатити нічого та навіть заробити додаткові гроші, якщо визначена йому допустима квота викидів більша за його об’єм забруднення. На практиці так стається досить часто.
Забруднювачі у ЄС можуть не платити за викиди
Після запровадження системи торгівлі квотами у ЄС перші 15 років (до 2020-го) тривав перехідний період, у який на підприємства майже не було фіскального навантаження. GMK Center проаналізував ефективність європейської системи квот на викиди на прикладі виробників сталі та з’ясував, що у 2020-му році з 22 найбільших заводів-виробників сталі у ЄС 18 мали надлишкові квоти. До прикладу, у ArcelorMittal Krakow (Польща) квоти покривали 799% його викидів. У ArcelorMittal Dobrowa Gornica (Польща) – 383%, Thyssenkrupp Duisburg (Німеччина) – 217%, ISD Dunaferr (Угорщина) – 204%.
Як наслідок, ці компанії не лише могли нічого не платити за свої викиди, а ще й заробити десятки чи й сотні мільйонів євро, продавши зайві квоти. До прикладу, у випадку Thyssenkrupp Duisburg компанія могла б отримати 257 млн євро за свої надлишкові дозволи.
З 2021-го пільговий період почав дещо згортатися, але не радикально. За новими правилами безкоштовні квоти не можуть перевищувати обсяг фактичних викидів більш ніж на 15%. Але на практиці це означає, що значна частина компаній можуть продовжити нічого не платити за викиди. Повністю відмовитися від безкоштовних квот у ЄС планують лише до 2034 року.
Система торгівлі квотами не надто стимулююча для забруднювачів не лише у ЄС. В інших країнах ситуація схожа.
Як працює торгівля квотами на викиди вуглецю Південної Кореї
Корейська схема торгівлі квотами на викиди (K-ETS) запустилася у 2015 році та стала першою загальнонаціональною обов'язковою ETS у Східній Азії. Вона покриває близько 74% національних викидів парникових газів Південної Кореї. K-ETS охоплює 684 найбільші джерела викидів у країні в секторах: енергетики, промисловості, будівництва, відходів, транспорту та внутрішньої авіації.
90% квот тут розподіляється державою безкоштовно, лише 10% дозволів мають бути продані з аукціону.
Як і у ЄС значна частина компаній можуть отримати 100% безкоштовного покриття своїх викидів. Середня аукціонна ціна квот: 23 243 південнокорейські вони ($17,99) за метричну тонну. Ціна на вторинному ринку: 20 633 вон ($15,97).
Торгівля квотами у Китаї
Національна система торгівлі квотами на викиди Китаю почала діяти лише у 2021 році, але наразі охоплює найбільше у світі викидів CO2: понад 4 мільярди тонн.
При цьому, китайська ETS поширюється лише на енергетичний сектор цієї країни та регулює діяльність понад 2000 компаній, зокрема комбіноване виробництво тепла та електроенергії, а також власних електростанцій в інших секторах.
Квоти розподіляються лише безкоштовно. Якщо ж компанія хоче докупити додаткові квоти, то на вторинному ринку їх ціна ще більш "демократична", ніж у Південній Кореї – всього 55,30 китайських юанів ($8,20) за метричну тонну викидів.
Чи діє система торгівлі квотами на викиди у США
У США відсутня єдина централізована система торгівлі квотами на викиди. Кожен штат самостійно ухвалює рішення про її запровадження та встановлює правила.
Першим у 2018 році таку систему запровадив штат Масачусетс. Швидше за все, у них вийшло створити найбільш ефективну систему торгівлі квотами у світі, адже 100% цих квот розподіляють на аукціонах. Жодних безкоштовних дозволів. Щоправда, у цьому штаті обмежують викиди лише від електрогенераторів, а їхня середня вартість варіюється від $9,75 на аукціоні за грудень 2021-го, до $0,5 на березневому аукціоні 2022-го. Зважаючи на це, навряд чи система має суттєвий вплив на загальну кількість викидів штату.
З 2021 року торгівля квотами запрацювала і у Каліфорнії. У цьому штаті система більш схожа до традиційної ETS та охоплює сфери транспорту, будівництва, промисловості та енергетики. Квоти видаються як безкоштовно, так і продаються на аукціонах. У 2022-му схожу до каліфорнійської систему запровадили в Орегоні, в 2023-му – у штаті Вашингтон.
