ЕкоПолітика поспілкувалася з президенткою Асоціації професіоналів довкілля (PAEW) Людмилою Циганок щодо ризиків реалізації положень, закладених законодавцями до законопроєкту №11355 “Про інтегроване запобігання та контроль промислового забруднення”, прийнятого Верховною Радою у другому читанні.
Наскільки реально, що проголосований 16 липня закон України про промзабруднення запрацює, а не залишиться гарними намірами на папері?
Україні потрібні реальні реформи європейського чи світового рівня – результати екомодернізації, а не євроінтеграційні міфи. Якщо ми справді в імплементації Директиви 2010/75/ЄС вбачаємо можливість модернізувати наші виробництво, а Україні стати багатшою, людям стати здоровішими, то тут потрібні реальні механізми. Потрібно спуститися на землю і прибрати всі недосконалості цього прийнятого закону, напрацювати підзаконні нормативно-правові акти, інструменти фінансування. Щоб не звучали в інфопросторі ці захоплені коментарі реформаторів, котрі за цю реформу відповідають, але не хочуть визнати, що жодні їх реформи не відбулися без відповідальності за наслідки.
Для уникнення маніпуляцій хочу одразу наголосити, що без модернізації Україна буде бідною, а українці – хворими. Тому, представляючи Асоціацію професіоналів довкілля, я закликаю державників почути про ризики, на яких я наголошую, і спробувати їх уникнути. Бо це їхня пряма задача – відповідати за результати реформ.
Серед причин, які вже на цьому етапі створюють ризики реалізації реформи сфери промислового забруднення в Україні, можу назвати наступні:
1. Всі реформи сфери довкілля, включно з цією, сьогодні творять люди, які не дотичні до виробництв. Тому, на жаль, вони не здатні прогнозувати довгостроковий вплив.
Було б добре, щоб всі реформи проговорювалися, був реальний діалог з гравцями різних сфер і галузей. Інакше прийнятий закон буде виглядати красивою обгорткою для міжнародників і то недовго, але вплив на економіку матиме катастрофічний. А довкілля ніяк від цього не виграє – бачимо це за результатами реформи сфери управління відходами.
2. Відсутність в Україні виробництва обладнання для модернізації виробничих процесів на існуючих підприємствах.
Модернізація передбачає на першому етапі розробку ТЕО, РП, всієї проєктної документації, яка насправді коштує мільйони, а по суті це лише папірці. Додайте до цього необхідний на її підготовку час.
Крім цього, в Україні немає власного виробництва обладнання. Ми насправді все імпортуємо, в більшості випадків це індивідуальне замовлення з виробниками цього обладнання, а це також креслення, кошти й час. Щоб рухатися синхронно з усім цивілізованим світом, але реально рухатися, а не імітувати, важливо провести первинну аналітику.
Чи готова держава підтримувати проведення цієї реформи?
Враховуючи реалії реалізації положень закону України №1555-VII “Про державну допомогу суб'єктам господарювання”, передбачений обов'язок держави щодо визначення механізмів допомоги на впровадження НДТМ функціонувати не буде. І ніякої реальної допомоги, крім, можливо, системи пільгового кредитування, надано не буде.
Якщо ми подивимося на українську промисловість, то побачимо, що виробнича база і технології здебільшого залишились з часів СРСР. За оцінками, вартість впровадження НДТМ навіть для середніх компаній сягатиме сотень мільйонів, а то й мільярдів гривень. Тому на думку фахівців Асоціації професіоналів довкілля, запропонований обов'язок впровадити НДТМ для промисловості України протягом 7-12 років без зовнішнього грантового фінансування є економічно й технічно нездійсненним і буде мати руйнівні наслідки для економіки країни, особливо з урахуванням воєнного стану та наслідків війни.
Зобов’язання щодо митних послаблень – насправді всі сьогодні розуміють, що це лише слова. Згадаємо, як з жовтня 2022 року був перший блекаут. А коли зняли мито з генераторів? З 27 липня цього року лише внесли зміни щодо звільнення від ввізного мита обладнання для енергомереж.
І якщо 2 роки в стані війни було потрібно на обладнання, яке важливе для виживання, і лише зараз щось здійснюється, то для модернізації ці роки пролетять надзвичайно швидко.
Чи є у законі №11355 корупційні ризики?
По-перше, надання підприємствам відступу буде предметом торгу, створить додаткові корупційні ризики. Тому-то так про ці відступи багато говорять ініціатори реформи, тому-то так про ці відступи кричать різноманітні громадські активісти, прихильні до чинної влади. Я вважаю, що мінімізувати всі ризики корупційних схем потрібно вже на цьому етапі, бо інакше не буде жодної реформи.
По-друге, твердження щодо позитивних наслідків закону для бізнесу шляхом зменшення кількості документів дозвольного характеру і видачі єдиного інтегрованого довкіллєвого дозволу, він же інтегрований дозвіл, через прозору, ефективну цифрову процедуру не відповідає взагалі дійсності з огляду на наступне:
- Законом передбачена необхідність операторів установок, на яких проводиться один або більше видів діяльності, який підпадає під сферу регулювання цього закону, протягом 3 років після набрання ним чинності, отже, до серпня 2028 року підготувати необхідні матеріали та подати заявки до Міндовкілля для видачі нового дозволу, отримати його протягом серпня 2029 року, тоді як чинні дозволи на викиди забруднюючих речовин, на спецводокористування, на оброблення відходів багатьох суб'єктів господарювання повинні були діяти й після 2029 року, що призведе до необхідності дострокового отримання документів дозвільного характеру, тобто це черговий прояв зарегульованості – дозволи заради дозволів.
- Необхідність врахування в складі інтегрованого дозволу всіх пов'язаних видів діяльності, що регулюються на установці, призведе до необхідності врахування всіх допоміжних дрібних джерел викидів, утворення відходів, як наслідок, також їх регулювання за НДТМ, що знову ж таки необґрунтовано збільшить навантаження на бізнес після війни.
- Обов'язок щодо отримання інтегрованого дозволу протягом 4 років після набрання чинності законом, при нормі, за якою введення в дію НДТМ відбудеться не раніше 4 років після припинення або скасування воєнного стану, призведе до необхідності майже одразу, тобто через 1-3 роки після одержання інтегрованого дозволу, проходити процедуру внесення до нього змін.
Уявіть собі цей короткий часовий проміжок у розрізі того, що в ЄС на впровадження НДТМ було необхідно до 30 років. Деякі країни ще й досі не до кінця завершили процес модернізації виробництва, а в Україні наразі промисловість в умовах воєнного змушена постійно займатися отриманням дозволів. При цьому всьому чиновники розповідають, що ці зміни позитивно відобразяться і на промисловості, і на довкіллі.
Якщо стоїть задача закрити всі виробництва в Україні, то, ймовірно, довкілля від цього виграє. Але чи це про сталий розвиток? Дуже-дуже сумнівно.
Тому якщо стоїть мета зруйнувати всю економіку, ми впевнені, що ця мета буде досягнута. Чи виграє довкілля в Україні від таких результатів? Цілком ймовірно. Пам'ятаємо, як під час пандемії коронавірусу природа стала очищуватись – природі взагалі добре було б без людини. Але чи такого розвитку для нашої країни ми хочемо? Це питання риторичне.
У той час, коли частина громадян України віддає за неї найдорожче – життя, здоров'я в боротьбі за незалежність, такі дії законотворців не дуже схожі на імплементацію Директиви, на реалізацію якої в умовах мирного часу, в умовах реальних фінансових механізмів пішло понад 30 років. Ми ж кажемо, що ми це зробимо за 7 років. Тоді виникає питання, чи готова Україна в образі таких “реформаторів” і чиновників нести відповідальність за свої обіцянки.
