ЕкоПолітика запросила на інтерв'ю голову Комітету промислової екології та сталого розвитку Європейської бізнес асоціації Станіслава Зінченка. Ми детально розпитали експерта, чи дійсно впровадження механізму транскордонного вуглецевого коригування може стати дієвим інструментом для боротьби зі зміною клімату, чи готові українські та європейські виробники до виконання його вимог та яке майбутнє чекає на промисловість України у випадку повноцінного застосування до наших експортерів правил CBAM з 2026 року.
- Що таке CBAM і яку роль він грає у кліматичній політиці ЄС?
CBAM або Carbon Border Adjustment Mechanism, тобто механізм вуглецевого коригування імпорту – це дуже інноваційний інструмент, запроваджений Європейським Союзом. Раніше ніде у світі він не застосовувався. Цей механізм передбачає введення вуглецевого мита на імпорт. Тобто будь-яка країна, яка виробляє свою продукцію з більшими викидами СО2, ніж аналогічні товари у ЄС, але хоче експортувати її до Євросоюзу, має заплатити за цю різницю в обсягах викидів вуглекислого газу за ціною, яка сьогодні є у ЄС.
Варто зазначити, що оскільки CBAM є абсолютно експериментальним інструментом, навіть його автори не можуть зараз точно передбачити, як він буде працювати, який ефект матиме як на європейську і світову торгівлю, так і на клімат. Очікується, що завдяки цьому різні держави та компанії у світі почнуть більше інвестувати у декарбонізацію.
В ЄС вже 20 років функціонує система торгівлі квотами – СТВ (EU ETS – Europian Union Emission Trading System), яка акумулює кошти для подальшого інвестування у проєкти декарбонізації та стимулювання власних виробників. Додатково за останні 2 роки уряди ЄС акцептували понад 10 млрд євро прямих дотацій і грантів у зелену модернізацію найбільших сталевих заводів. Українські компанії мають право на такі самі механізми підтримки для декарбонізації та впровадження нових технологій. Саме так потрібно готуватися до СВАМ – 20 років підготовки, стимулів, фінансових інструментів від держави.
- Багато хто каже, що саме СВАМ є важливим інструментом для зниження викидів СО2 і боротьби зі зміною клімату. Чи це так?
Це дуже суперечливе питання. Я особисто не бачу жодного прямого зв'язку між CBAM та боротьбою зі зміною клімату.
Якщо говорити про те, що це змінить ланцюжки виробництва та доданої вартості європейських компаній, то, так – вони можуть стати більш зеленими. З іншої точки зору, є ще сценарій, при якому квоти на викиди підприємства будуть купувати у тих самих об’ємах, але кошти за рахунок цього мита будуть акумулюватися та спрямовуватися на декарбонізацію.
Наразі існує дуже багато можливих сценаріїв, але прямого зв'язку між введенням CBAM і боротьбою зі зміною клімату немає.
- Як пов’язані СВАМ та СТВ в ЄС?
Це дуже цікавий зв’язок. Вартість CBAM-сертифікату буде формуватися на базі ринкової ціни на вуглець. Вона, зокрема, залежатиме від так званих “вільних” квот. Навіть після 20 років існування СТВ європейські компанії мають безкоштовні квоти. Якщо викиди підприємства менші за обсяги, передбачені наданими йому “вільними” квотами, воно навіть може продати зайві квоти на ринку.
Після 2030-2032 року кількість безкоштовних квот буде зменшуватися. Після 2035-го їх не буде взагалі. Відповідно, ціна на СО2 на європейському ринку зростатиме. Це означає, що і вартість CBAM-сертифікату також поступово збільшуватиметься.
- Чи готові європейські компанії до СВАМ? Чи всі імпортери подають звіти вчасно і вони є задовільними?
По-перше, потрібно розуміти, що звітність щодо CBAM до європейської системи подає імпортер. Вона базується на інформації, яку йому надав виробник, але відповідальність все одно залишається на компанії-імпортері. Ми вже бачимо сигнали, що багато європейських компаній не готові до цих змін, вони попереджають про можливі розриви у ланцюжках доданої вартості.
По-друге, процес подання звітності на даний час не автоматизований. Підприємства подають звітність у паперовій формі та у таблицях Excel. Тому виникає висока ймовірність помилок при підготовці звіту, при його обробці та оцінці.
По-третє, дуже багато компаній говорять, що не подаватимуть дані, бо вони міститимуть дуже багато специфічної конфіденційної інформації щодо виробництва. Виробники не хочуть ділитися нею й мають на це право.
По-четверте, європейський ринок та економіка наразі майже не зростає і вже не зростатиме, отже він втрачає свою колишню привабливість для імпортерів. Тому через запровадження CBAM багато виробників, постачальників, трейдерів можуть переорієнтуватися на зростаючі ринки Індії, південно-східної Азії або Африки.
- Куди будуть направлені кошти від CBAM-зборів?
Кажуть, що на декарбонізацію, але також була інформація, що у перші роки (а це може бути й 10 років) кошти, отримані від CBAM, будуть направлені на витрати на адміністрування СВАМ. Існує дуже великий ризик того, що цей податок буде лише підтримувати бюрократичний процес.
З погляду європейського бюджету, я не очікую великих надходжень від CBAM. У перші роки вони будуть малі через наявність вільних квот. Пізніше є два варіанти: або компанії почнуть використовувати інші види сировини/продукції, або імпортери переорієнтуються на інші ринки.
- Які зараз є проблеми в українських компаній зі звітністю по CBAM?
Як голова комітету промислової екології та сталого розвитку ЄБА, я зараз бачу, що тільки найбільші компанії, які багато експортують, здатні готувати такі звіти. У них є міжнародні офіси, досвід та компетенції, вони володіють ресурсами та мають відповідних спеціалістів.
Але навіть для найбільших компаній CBAM – це додаткові виклики та проблеми, перш за все, через те, що адміністрування та підготовка звітів має дуже високу вартість.
Для маленьких і середніх компаній подання CBAM-звітності взагалі виглядає майже нереальною задачею, оскільки досить часто на цих підприємствах навіть немає екологів, не кажучи вже про фахівців, які обізнані у складанні такої специфічної звітності.
Окрема складність полягає у тому, що така невелика компанія може виробляти продукцію, яка безпосередньо не підпадає під дію механізму транскордонного вуглецевого коригування, але в ній будуть матеріали, що підпадають під дію CBAM. І тоді без сертифіката вона не зможе експортувати свої вироби до ЄС.
Це дуже велика проблема. Я знаю, що в інших країнах вже 3-4 роки уряди готують свої підприємства, проводять тренінги, навчають персонал, допомагають, оскільки ці країни зацікавлені у підтримці своїх експортерів. На жаль, в Україні проблемами CBAM ніхто не опікується.
- Навіть до повномасштабного вторгнення?
Так, навіть до повномасштабного вторгнення. Український уряд та міністерства вважали та вважають, що CBAM — це проблема українських підприємств. Це моя суб'єктивна думка, сформована на основі відсутності інтересу представників різних міністерств за останні 4 роки до цього. До досліджень і позицій ЄБА щодо СВАМ та СТВ є більше інтересу у відповідних представників Єврокомісії в Брюсселі, ніж у представників українського уряду. За останні роки тільки Тарас Качка, заступник міністра економіки України та торговий представник України, включається в ці питання в рамках захисту українського експорту.
- Як, на вашу думку, можна запобігти проблемам, які створює CBAM?
У Європі зрозуміли, що вони самі не готові до нових цін на вуглець і нових викликів. В останні два роки в ЄС почали активно фінансувати проєкти декарбонізації за допомогою прямих грантів та субсидій. Ті підприємства, які встигнуть декарбонізуватися до 2030 року, не платитимуть цей податок на вуглець, або він для них буде зовсім незначним.
З моєї точки зору, є три складові українського рецепта стосовно CBAM:
- Зважена й адекватна державна кліматична політика, яка буде акцептована нашими європейськими партнерами. І це не значить амбітна та наївна. Має бути дорожня карта з конкретними ресурсами, конкретними інституційними змінами. Тільки гаслами та задекларованими цілями обійтися не вийде.
- Підключення України до європейських фондів декарбонізації. Але хочу наголосити, що підключення до цих фондів має бути не через посередництво держави, а через взаємодію європейських інституцій і приватного бізнесу в Україні. Система державних фондів у нас, на жаль, дискредитована через корупцію та неефективність.
- Застосування до України пункту 30.7 регламенту CBAM, який передбачає можливість виключення країни з-під дії CBAM під час дії форс-мажорних обставин. До таких обставин належить війна, яка зараз триває в Україні. Тому політики мають підіймати питання про застосування до українських виробників декларативного принципу CBAM, при якому підприємства звітуватимуть про власні викиди, але не сплачуватимуть вартість сертифікатів.
Якщо не застосувати цю норму для України, то країна, яка за останні роки найбільше постраждала від війни, буде ще й найбільш постраждалою від дії цього мита.
- Що станеться, якщо продукція українських компаній через CBAM-платежі не буде конкурентоспроможною? Які ваші прогнози?
Мої прогнози негативні. За розрахунками, втрати українського ВВП через 5 років CBAM можуть сягнути $5 млрд за рік. У 2032 році це може бути мінус $1,5 млрд товарного експорту.
Ключова проблема на сьогодні – це те, що через війну Україна дуже обмежена у напрямках експорту. Якщо у нас не буде можливості через CBAM продавати продукцію у ЄС, то українська економіка та рівень промислового виробництва може ще більше скоротитися – можливо, ще на третину.
- Які галузі в Україні потребують найбільших інвестицій для адаптації до нових вуглецевих регуляцій?
На мою думку, 4 ключові галузі:
- Енергетична, оскільки в основі всього лежить зелена енергетика. Найперше – це інвестиції у відновлювану енергетику.
- Металургія, яка завжди була основою економіки України. Вона значно постраждала, але попри війну минулого року дала 6% ВВП і 15% українського експорту.
- Цементна галузь.
- Хімічна галузь, зокрема виробництво добрив.
На мою думку, це ключові сфери, які мають бути проінвестовані. Енергетика, сталь та цемент, з моєї точки зору, стануть трьома найважливішими складовими для відбудови країни.
Хочу наголосити, що зелена трансформація української економіки дуже важлива для Європи з точки зору внеску у боротьбу зі зміною клімату. Євросоюз зможе швидше досягти своїх амбітних цілей зі зниження впливу на клімат, якщо інтегрує Україну та проінвестує в її екомодернізацію.
Наприклад, сонячний та вітровий потенціал нашої країни може допомогти Європі збільшити виробництво зеленої енергії та водню. Вітчизняна сталева індустрія готова виробляти сталь із низькими викидами вуглецю та сировину для виробництва зеленої європейської сталі. Тобто ми готові підтримувати ЄС і бути частиною зелених ланцюжків доданої вартості, але потрібні інвестиції.
- Чи можуть українські підприємства в умовах війни виділити достатньо коштів на проведення екомодернізації? Чи передбачені в Україні механізми державної підтримки компаній для переходу на екологічно чисті технології в рамках CBAM?
На жаль, не були передбачені до війни, і навряд чи ми можемо на них сподіватися після війни. Впевнений, що без залучення України та українських приватних підприємств до європейських фондів нам не обійтися. Було б доцільно розробити механізм за участю представників бізнесу та асоціацій.
До війни українські підприємства мали плани по декарбонізації й затверджені інвестиційні програми. Але всі ці задуми були знищені війною. Єдиним джерелом коштів та доходів для майбутньої декарбонізації української промисловості можуть бути експортні надходження. А якщо їх не буде через впровадження CBAM, то не буде і джерела коштів для екомодернізації – хоча б часткової – власними силами. Ось такий прямий зв'язок.
- На вашу думку, які механізми можуть заохотити бізнес інвестувати в декарбонізацію?
Роль держави має полягати у створенні сприятливого інвестиційного клімату та умов для співфінансування. У низці країн добре себе зарекомендувала схема тимчасового звільнення від податку або його зменшення за умови, що вивільнені кошти будуть використані на проєкти декарбонізації.
До повномасштабної війни велася дискусія про те, щоб частина коштів з податку на викиди СО2 акумулювалася на тих же підприємствах, що їх сплачують, і направлялася на проєкти декарбонізації. Але цей підхід так і не був реалізований, оскільки в Україні головна мета та функція екоподатків — наповнення бюджету, а не стимулювання екомодернізації.
Тобто це найбільша проблема — у нас відсутня система стимулів як така. Тільки зміна парадигми державної екологічної та економічної політик з карально-фіскальної до стимулюючої (як в ЄС) може принципово змінити вектор. Але, на жаль, держава існує у власному всесвіті – бере на себе якісь зобов’язання, пише плани, формує стратегії без реальних джерел фінансування і планів роботи власними силами.
- Яка роль України в зеленій трансформації ЄС і чи є у нас перспективи у рамках Зеленого курсу ЄС?
Перша роль України, яку я бачу, це великий виробник і постачальник зеленої відновлюваної електроенергії, потреба в якій тільки зростає в ЄС. Зокрема, наша країна має великий потенціал як виробник водню, але не тільки водню зеленого, а й такого, який виробляється за допомогою ядерної енергетики.
Друга роль — це постачальник матеріалів для зеленої трансформації сталевої індустрії. Ми можемо бути дуже гарним місцем для виробництва зеленої сталі чи напівфабрикатів.
Якщо у нас буде виробництво як зеленої сировини, так і зеленої енергії, то, можливо, для ЄС виробництво в Україні та постачання продукції на європейський ринок буде вигідніше, ніж імпорт з більш далеких та менш дружніх країн. Тобто Україна може бути дуже важливим елементом європейського економічного простору та місцем для виробництва "зеленої продукції".
Надзвичайно важливо, аби Європейський Союз ставився до України як до частини себе, а не як до третьої країни. У нас є виробнича культура, сировина, вигідне географічне положення. Тому українська роль у досягненні амбітних кліматичних цілей ЄС може бути дуже велика.
