Розгалужена система річок, рукавів та озер у гирлі Дунаю поступово втрачає свої природні функції. Малі водойми пересихають, ґрунти деградують, що у майбутньому загрожує перетворенням важливих водно-болотяних угідь на пустельну територію.
Про це розповідає медіа "Бессарабія INFORM" з посиланням на заступника директора з наукової роботи Дунайського біосферного заповідника Максима Яковлєва.
Найяскравіший приклад деградації системи – зменшення водності Кілійського гирла Дунаю. На початку ХХ ст. його частка стоку становила 72%, а в останні десятиліття – менше 50%. Вже зараз щороку лише в цьому рукаві Дунаю втрати води сягають колосальні 40 км3.
Гідротехніка як вирок
Ледь не найважливішим фактором перерозподілу води стало гідротехнічне втручання. Науковець наводить приклад струмененаправляючої дамби, збудованої на мисі Ізмаїльський Чатал. Ця споруда заблокувала Дунай у місці розгалуження на значній частині ширини.
Водночас розподіл стоку у внутрішній мережі річки також зазнав змін. Зокрема, через Кілійський рукав у часи межені проходить дедалі менше води. Це є загрозою для всієї залежної мережі – плавнів, заплавних озер і дрібніших рукавів гирла.
Критичність цієї тенденції вже стала приводом для обговорень на державному рівні. Зокрема, це питання неодноразово порушував Дунайський біосферний заповідник. Рішення й досі немає.
Джерело: bessarabiainform.com
Відкладена екокатастрофа
Зневоднення гирла Дунаю призводить до багатовимірних наслідків. Серед них такі:
- деградація водно-болотних угідь на площі 80 тис. га;
- втрата глибини, достатньої для судноплавства;
- висихання дрібних рукавів;
- погіршення водообміну у системі лиманів та озер;
- активніше проникнення солоної морської води угору по дельті ріки.
Додатковим фактором небезпеки стає зміна клімату. Український південь вже переживає нестачу опадів, довші й спекотніші посухи, стабільне зростання середньої температури. У комбінації зі зневодненням Дунаю глобальне потепління дає старт процесу опустелювання регіону.
Це призводить до зниження рівня води у ґрунтах – луки деградують, ґрунти стають все більш солоними, ландшафти втрачають свою біопродуктивність.
Водно-болотяні угіддя у своєму здоровому стані працювали для стримання посушливих процесів. Проте через зневоднення і спеку вони втрачають свою роль кліматичного буфера, що збільшує небезпеку для всього регіону.
ЕкоПолітика раніше повідомляла, що у світі зникло вже 80% прісноводної риби. Однією з головних причин є фрагментація середовища через греблі, дамби й інші гідротехнічні споруди.
