27 травня Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України провело захід "Кліматична політика України: НВВ в умовах сучасних викликів". Представників усіх зацікавлених сторін запросили долучитися до обговорення сценаріїв нового Національно визначеного внеску (НВВ) до Паризької угоди, які готує міністерство.
ЕкоПолітика уважно вислухала представників міністерств, профільних експертів, громадських діячів, промисловців, міжнародних партнерів. До вашої уваги основні висновки з цього шестигодинного заходу.
Прогнози є, пропозицій немає
Під час першої панельної дискусії представники Інституту економіки та прогнозування Національної академії наук України презентували сценарії скорочення викидів парникових газів до НВВ2 України до 2035 року. Вони мають дуже багато невизначеностей, пов’язаних із війною та окупацією окремих територій, та, відповідно, велику кількість припущень, зокрема щодо відновлення територіальної цілісності України до 2030 року та поступової реінтеграції Запорізької АЕС до енергетичної системи нашої країни з 2028 року.
Науковці також порахували капітальні інвестиції, необхідні для декарбонізації кожного з секторів, які продукують викиди, з урахуванням наявних заходів та із залученням додаткових заходів. При першому варіанті Україна потребує €31,3 млрд, при другому – €59 млрд.
Жодних конкретних кроків, яким чином будуть залучатися ці інвестиції, ані науковці, ані представники міністерств не представили. Просто пообіцяли продовжити роботу з аналізу сценаріїв НВВ2 та провести секторальні обговорення результатів моделювання.
Позиція промисловців
Під час другої панельної дискусії слово дали представникам бізнесу.
Голова комітету екології та розвитку зеленої економіки Федерації роботодавців України (ФРУ) Павло Жила нагадав, що у 2021 році без жодних публічних обговорень був прийнятий НВВ, який передбачав 65% зниження викидів СО2. Промисловців тоді просто поставили перед фактом. Він висловив сподівання, що цього разу буде інакше: прийнятий НВВ2 стане результатом дискусій та обговорень всіх зацікавлених сторін.
“[Сподіваюсь – ред.], буде проведена всебічна оцінка і по факту це рішення буде не виключно політичним, а зваженим і правильним”, – сказав голова комітету.
Павло Жила також озвучив наступну позицію бізнесу: приймати зараз якісь рішення в період війни та в період повної невизначеності – передчасно. На думку представника ФРУ, потрібно “шукати можливість дочекатися закінчення війни, зрозуміти на якому етапі та у якому форматі буде країна, і після цього заявляти про якісь амбіції, цілі та говорити про щось подібне”.
Експерт подякував авторам прогнозних розрахунків, але зауважив, що найгірше, чого немає – це “визначеності й розуміння, що буде завтра”.
“Заявляти про амбіції в нашій ситуації можливо, але важко. Позиція бізнесу – це відтермінувати цей період”, – говорить Павло Жила.
Він наголосив, що “бізнес свідомий, бізнес розуміє, але рішення, напевно, передчасне”.
Директорка департаменту зі сталого розвитку ПАТ “АрселорМіттал Кривий Ріг” Ольга Семків наголосила, що в умовах України, на жаль, зміна технологічного шляху – значні інвестиції, які, наприклад, передбачають будівництво нових електродугових печей замість доменного виробництва – не є можливими у найближчій перспективі від 2 до 5 років. Саме тому і немає можливості зменшити вбудовані викиди з тією швидкістю, щоб відповідати вимогам ЄС в рамках CBAM.
“Всі плани [по декарбонізації – ред.] у нас є. Зрозуміло, як ми маємо сплачувати викиди, які заходи ми маємо впроваджувати – це все очевидно. Але є один нюанс – це фінансування і в принципі здійсненність цих інвестицій, тому що основні технології знаходяться за кордоном, і для впровадження їх в Україні є певні застереження – не так просто підрядників привезти в Україну. А друге – це питання безпеки”, – сказала директорка.
Вона нагадала, що будівництво на території, яка знаходиться недалеко від фронту, викликає певні питання.
Ольга Семків впевнена, що попри наявність багатьох проблем та нюансів, для бізнесу та державі необхідно знаходити спільні рішення. На її думку, варто розглянути варіант більш раціонального використання надходжень від екоподатку, щоб переваги від нього отримували не тільки невеликі емітенти, але й ті підприємства, які власне його й сплачують.
“Не дивлячись на те, що наші викиди просіли останнім часом, але ми сплачуємо значний обсяг цього податку. Так, скажемо чесно, він не дуже допоможе у впровадженні таких масштабних проєктів, як будівництво електродугової печі. Але, тим не менше, він дозволить нам зробити інжиніринг, розробити проєктну документацію, підготувати майданчик”, – зауважила керівниця.
Вона наголосила, що будь-які інструменти та будь-яка фінансова допомога від держави зараз буде важливою для кожного підприємства. І в компанії дуже розраховують на те, що держава піде на зустріч, і разом із бізнесом буде далі спільно шукати рішення.
Менеджерка Комітету промислової екології та сталого розвитку Європейської бізнес асоціації (ЄБА) Вікторія Карпець запевнила, що бізнеси докладають всіх можливих зусиль, аби досягти кліматичних цілей навіть незважаючи на теперішній дуже складний час в Україні. Вона переконана, що наша країна взяла амбітну планку щодо НВВ попри те, що її складно досягнути в умовах воєнного часу.
Карпець наголосила, що модернізація з метою декарбонізації – це процес, який вимагає значних капіталовкладень, і без прямого фінансування від ЄС та інших міжнародних партнерів зараз для компаній це дуже складно, оскільки їхня головна мета наразі – вижити. Тому у ЄБА вважають, що при визначенні НВВ2 Україні потрібно ставити реалістичні цілі, яких дійсно можна досягти в умовах війни та післявоєнного періоду.
Який результат дискусій
На самому початку заходу заступниця міністра захисту довкілля та природних ресурсів України з питань євроінтеграції Ольга Юхимчук сказала, що “Національно визначений внесок – це не стільки про цифри, скільки про дії та заходи, які необхідно реалізувати всьому уряду”. Ось цього ми якраз і не побачили. Від представників влади не пролунало жодних конкретних пропозицій, як держава готова допомогти підприємствам у процесі “зеленого переходу”.
Максимум, на який спромоглася держава – це зайнятися розробкою платформи, яка міститиме перелік можливих іноземних джерел фінансування декарбонізації та варіанти скорочення викидів парникових газів, які залишаються фінансово можливими при теперішніх умовах.
Представниця Європейського інвестиційного банку (ЄІБ) Віолена Сільвестро фон Камеке говорила переважно про допомогу, яку її установа надає для відбудови шкіл, лікарень та іншої соціальної інфраструктури України, а щодо допомоги промисловим підприємствам радила через неї зв’язатися з іншим профільним спеціалістом ЄІБ. Чому його не запросили на захід – не зрозуміло.
Отже, ми вчергове побачили, що Міндовкілля продемонструвало своє вміння організовувати красиві публічні заходи, встановлювати цілі та писати стратегії. А ось конкретних дій і заходів зі сприяння декарбонізації вітчизняної промисловості, яка потерпає в умовах війни, так і не побачили. Тому виникає резонне питання: а чи є сенс у проведенні таких показових зібрань?
