Війна в Україні послабила відданість європейських урядів кліматичним цілям ЄС, адже відмова від енергоносіїв з рф може затьмарити перехід до чистих джерел енергії.
Для успішного переходу та відмову від російської нафти та газу країни-члени потребують політичного лідерства, повідомляє ECFR.
Перед лідерами блоку стоять три основні проблеми:
- швидке зниження енергетичної залежності від росії, що дозволить державам-членам накласти ембарго на імпорт російської нафти та, можливо, газу;
- побудова нових партнерських відносин з третіми країнами для захисту європейської енергетичної безпеки в довгостроковій перспективі;
- впровадження пакету Fit for 55, щоб “втілити в життя” зелену угоду.
Деякі країни-члени вважають, що перехід до чистих і відновлюваних джерел не знизить ціни на енергію досить швидко, тому Австрія, Німеччина, Греція, Нідерланди, Польща та Чехія продовжили термін служби своїх вугільних електростанцій.
Також низка країн повертають свою довгострокову увагу на інфраструктуру, яка до війни в Україні вважалася перехідним паливом, зокрема СПГ та АЕС.
Однак війна може прискорити перехід від викопного палива і допомогти зосередитись на кліматичних викликах у середньостроковій перспективі.
У червні 2022 року Європарламент відхилив ключові частини пакету Fit for 55, надіславши свої пропозиції щодо змін до кредитів у рамках Системи торгівлі викидами, CBAM та Фонду соціального клімату до комітету для доопрацювання.
“Це показало, як різні країни-члени та політичні групи виступають за різні рішення енергетичної трилеми ЄС. Між ними буде важко знайти баланс. І хоча 22 червня депутати Європарламенту проголосували за схвалення компромісної угоди, сторони лише приховали свої розбіжності”, – зазначили в матеріалі.
Дослідження мережі асоційованих дослідників Європейської ради з міжнародних відносин показало, що країни-члени визнають логіку розміщення чистих джерел енергії в центрі переходу ЄС від залежності від росії, а деякі вже співпрацюють для цього. Однак їм потрібно посилювати зусилля на кожному кроці за допомогою політичного лідерства, взаємного тиску та об’єднання ресурсів для створення ефекту масштабу.
План REPowerEU ставить за мету швидке зменшення залежності від російського викопного палива шляхом швидкого переходу вперед і об’єднання зусиль для досягнення більш стійкої енергетичної системи.
У листі до президента Єврокомісії в середині червня ширший альянс держав, а саме Австрія, Данія, Німеччина, Люксембург, Ірландія, Швеція, Словенія, Нідерланди, Фінляндія та Іспанія, висловив занепокоєння щодо напрямку руху ЄС в рамах Fit for 55. Вони вказали на ризик того, що поточна зосередженість ЄС на короткострокових потребах в енергії призведе до того, що він не досягне своїх проміжних цілей до 2030 року, що матиме негативний вплив на процес декарбонізації.
Франція, як правило, вважається мостом між цією групою та іншими державами-членами, адже її національні кліматичні стандарти є менш амбітними. Вона може бути важливою ланкою між зеленими прогресивними лідерами та іншими державами-членами.
Наразі найбільш помітний поділ між державами-членами стосується ролі нафтогазових санкцій у їхніх зусиллях щодо протистояння росії, а також швидкості, з якою вони можуть припинити свою залежність від російської енергії.
Також країни не мають спільного бачення щодо визначення чистої енергії, зокрема включення до таксономії ядерної енергії та природного газу. Остаточний поділ між державами-членами стосується внутрішньої реакції на зростання цін на енергоносії.
Такі країни як Франція, Польща та Німеччина, ймовірно, мають намір субсидувати енергію для споживачів, оскільки проблеми з виробництвом та ланцюгами поставок, а також санкції Заходу проти росії сприяють різкому зростанню вартості життя. Імовірно, це вплине на субсидії, призначені для компенсації негативних наслідків Європейської зеленої угоди.
Однією з необхідних відповідей на ці виклики є загальний наратив ЄС щодо декарбонізації, який базується на колективному підході до створення нового типу енергетичної безпеки. Держави-члени повинні об'єднати свої ресурси для підтримки енергопостачання в ЄС, сприяти колективним або скоординованим енергетичним угодам, а також встановити широкі рекомендації щодо управління соціально-економічними наслідками Європейської зеленої угоди.
Іншим важливим аспектом відповіді є необхідність визнати, що потрібно "робити все необхідне" для вирішення проблеми. Це має включати подальші запозичення для фінансування інвестицій у швидке розширення індустрії чистої енергетики, як це передбачено планом RePowerEU. Потрібне рішуче політичне лідерство, щоб переконати країни-члени діяти колективно та солідарно для відновлення кліматичних амбіцій ЄС.
“У європейців є багато хороших ідей щодо декарбонізації, але їм не вистачає політичної сміливості, щоб виконати свої довоєнні кліматичні зобов’язання, які необхідні як ніколи”, – йдеться в матеріалі.
Для подолання цих викликів необхідно прийняти визначення енергетичної безпеки, яке охоплює чисту енергію та набір стійких партнерств із сусідніми з ЄС країнами та за його межами, для постачання сировини необхідної для зелених технологій.
Для деяких держав-членів цілком природно повернутися до національних підходів до негайного виклику ціною довгострокової енергетичної безпеки, адже громадяни в першу чергу звертаються до своїх національних лідерів, щоб впоратися зі стрімкими витратами на життя. Але європейські політичні лідери повинні розглядати цей виклик як енергетичний суверенітет ЄС, а не національний.
Європейці не зроблять сміливий вибір або не отримають вигоду від ефекту масштабу, якщо будуть працювати на національному рівні.
“У довгостроковій перспективі розумне політичне керівництво буде життєво важливим для переконання громадян прийняти необхідні особисті жертви з точки зору споживання енергії та витрат”, – зазначили в матеріалі.
Цей перехід до європейського, а не національного, енергетичного суверенітету матиме структурні наслідки, вимагаючи переміщення деяких компетенцій на рівень ЄС. Пропозиції Комісії щодо загальноєвропейського законодавства щодо зберігання газу, сонячних батарей та реконструкції громадських будівель є прикладом.
Головна проблема, з якою ЄС зараз стикається, стосується того, як дії росії впливають на європейський кліматичний та енергетичний суверенітет. Однак в найближчі десятиліття основним викликом стане взаємодія з основними гравцями, які формують кліматичний порядок денний і мають багато важливої сировини, матеріалів та технології, що необхідні для енергетичного переходу, зокрема в Китаї, Індії та Південної Африки.
Першим кроком у вирішенні обох проблем є те, щоб держави-члени говорили єдиним голосом, створюючи бачення європейського енергетичного суверенітету.
Наразі Франція, разом з такими партнерами як Данія, Італія, Іспанія, Нідерланди, Португалія та Австрія, має можливість побудувати мости між державами-членами в партнерстві з майбутніми головуваннями в ЄС, об’єднавши їх у найважливіших аспектах порядку денного суверенітету, а саме клімат і енергетика.
Нагадаємо, війна росії проти України поклала кінець колишній кліматичній політиці.
Як повідомляла ЕкоПолітика раніше, Європарламент затвердив 3 ключові законопроєкти для боротьби зі зміною клімату.
