Ключовим викликом при проведенні декарбонізації української промисловості є пошук джерел фінансування.
На цьому наголосив голова Комітету промислової екології та сталого розвитку Європейської Бізнес Асоціації (ЄБА), директор GMK Center Станіслав Зінченко.
Експерт переконаний: якщо немає відповіді на питання: “За які кошти має фінансуватися зелений перехід та де їх можна залучити?”, будь-яка стратегія декарбонізації ризикує нашкодити економіці України. Він наголосив, що досягнення кліматичних цілей не може відбуватися внаслідок скорочення економіки, деіндустріалізації, зубожіння населення та розвалу інфраструктури.
Ціна питання
Станіслав Зінченко закликав визнати, що декарбонізація виробництва потребує дуже значних інвестицій. За словами фахівця, для металургії, цементної, хімічної промисловості вартість переходу на низьковуглецеві технології обчислєються мільярдами.
“За попередніми оцінками, лише проєкти декарбонізації українських виробників сталі потребують сумарно близько €12 млрд”, – говорить директор GMK Center.
За його словами, потреба в інвестиціях для реалізації плану Національно визначеного внеску (НВВ) України на 2021-2030 роки вимірюється десятками мільярдів євро.
Він констатував, що навіть заможні країни ЄС, які мають розвинені фінансові ринки та надають підприємствам доступ до дешевих кредитів, зіштовхнулися з проблемами при проведенні декарбонізації своєї промисловості. Зелені проєкти відкладаються, переглядаються або зупиняються, розповідає експерт.
“Це важливий сигнал для всього світу й України: якщо Європі складно, то для нашої країни, яка перебуває у стані війни, виклики є в 10 разів більше”, – пояснив Станіслав Зінченко.
Ризик деіндустріалізації
Голова Комітету ЄБА застеріг, що декарбонізація без прагматичного підходу неминуче призведе до деіндустріалізації економіки.
“Коли вимоги щодо скорочення викидів випереджають фінансові можливості бізнесу та розвиток технологій, підприємствам доводиться скорочувати виробництво або взагалі закриватися”, – пояснив він.
Фахівець нагадав, що Україна у 1990-х роках вже стикалася з такою ситуацією, і її повторення є неприйнятним. Він навів шокуючу цифру: з 1990 по 2023 рік промислове виробництво в нашій країні включно з будівництвом скоротилося на 80 (!!!) %.
Станіслав Зінченко наголосив, що під час війни та післявоєнної відбудови Україні критично важливо зберегти промисловість як основу економіки. Адже саме вона забезпечує робочі місця, експорт, податкові надходження та валютну виручку.
Головне питання
На думку експерта, першочерговим питанням для обговорення в кліматичних стратегіях має бути не рівень вуглецевих платежів, не технічні параметри системи торгівлі викидами й навіть не формальні цілі зі скорочення викидів CO₂, а саме пошук джерел фінансування декарбонізації, адже якщо їх немає, то всі інші елементи просто втрачають сенс.
Яка підтримка у декарбонізації потрібна промисловцям
Станіслав Зінченко виділив наступні фінансові інструменти, які допоможуть вітчизняним підприємствам у процесі зеленого переходу:
-
дешеві довгострокові кредити, подібні до тих, які отримують компанії в ЄС через Європейський інвестиційний банк та інші інституції;
-
гранти та прямі субсидії з європейських фондів;
-
податкові стимули, що зменшують інвестиційне навантаження під час реалізації зелених проєктів.
“Без цього великі промислові компанії фізично не зможуть розпочати зелену трансформацію”, – наголосив експерт.
Він пояснив, що наявні інструменти міжнародної підтримки, зокрема Ukraine Facility, орієнтовані переважно на малий і середній бізнес, а не на велику промисловість, де вартість проєктів декарбонізації перевищує €1 млрд.
“Такі масштаби інвестицій потребують зовсім іншої фінансової архітектури – спеціальних фондів, гарантій, механізмів страхування та розподілу ризиків між державою, донорами та бізнесом”, – впевнений фахівець.
Він нагадав про провідну роль великого бізнесу, який:
-
є найбільшим роботодавцем;
-
сплачує найбільше податків;
-
є експортером та замовником товарів і послуг у малого та середнього бізнесу.
Саме тому, на думку Станіслава Зінченка, декарбонізація повинна сконцентруватися на ключових підприємствах промислових та енергетичної галузей.
“Будь-яка українська кліматична стратегія має бути передовсім стратегією фінансування зеленої трансформації, адже без цього кліматична політика перетвориться на ризикований економічний експеримент з негативними соціальними наслідками”, – попередив фахівець.
Він наполягає, що логіка має бути наступною: спочатку потрібно визначити доступні для акумулювання кошти, джерела та інструменти, а вже після цього встановлювати цілі, виходячи з наявного фінансування.
Нагадаємо, нещодавно ЕкоПолітика публікувала інтерв’ю з президенткою Асоціації професіоналів довкілля PAEW, гендиректоркою "Офісу сталих рішень" Людмилою Циганок, у якому ми поговорили про поточний стан справ в Україні щодо екомодернізації промисловості та про виклики, які зараз постали перед бізнесами й державою для успішного переходу на європейські екологічні норми.
